Знищене село, яке повернули на карту: як на Одещині відродили Фрумушику-Нову

Навесні 1946 року в Одеській області знищили село Фрумушика-Нова заради військового полігону, а через шість десятиліть його почали відроджувати нащадки колишніх мешканців.

Ініціатором відновлення став Олександр Паларієв, батько якого народився у старій Фрумушиці в 1933 році й був змушений залишити рідну домівку разом із сім’єю. Сьогодні Фрумушика-Нова є етнографічним музеєм просто неба, сільськогосподарським господарством, виробництвом вина та традиційних продуктів із овечого молока. Розповідаємо, як виник туристичний комплекс та що тут можна побачити.

Багатонаціональне село посеред Бессарабії

Перші офіційні відомості про поселення датуються 1813 роком. Назва Фрумушика походить від молдавського слова, яке означає «красуня» або «гарненька». Село завжди було мультинаціональним, адже тут мешкали:

• українці;
• молдавани;
• болгари;
• гагаузи;
• німці;
• євреї;
• представники інших спільнот.

На початку XIX століття до Бессарабії переселялися німецькі колоністи, зокрема вихідці з територій Варшавського герцогства. Їхнє переселення було пов’язане з економічними труднощами після наполеонівських воєн і релігійними обмеженнями, яких зазнавали частина протестантських громад.

Стара Фрумушика була повноцінним населеним пунктом, а не невеликим хутором серед степу: перед ліквідацією тут налічувалося близько 567 дворів. У селі працювали школи, лікарня, церква, крамниці й бібліотека, а місцеві господарства займалися вирощуванням сільськогосподарських культур, розведенням худоби та виноробством.

Рік, коли село зникло з карти

Навесні 1946 року радянська влада вирішила облаштувати на цій території військовий полігон для навчань бронетанкових підрозділів, через що мешканців примусово переселили до навколишніх населених пунктів. Разом із Фрумушикою ліквідували ще чотири села:

• Кантемір;
• Гофнунгсталь;
• Зурум;
• Рошія.

Колишні мешканці втратили не лише житло, а й звичне середовище, господарства та місця пам’яті своїх родин. Територію перетворили на військовий майданчик.

«Коли людей примусово почали виселяти, вони не могли зрозуміти, чим провинилися. Думали, що їх відправляють на заслання. Натомість жителів села вивезли у сусідні райони. А в самій Фрумушиці всі будинки, церкву та цвинтар зрівняли із землею і зробили полігон», - розповідає Олександр Паларієв.

Після переселення минуле села зберігалося переважно в сімейних історіях, фотографіях та архівних документах. На території колишнього полігону залишалися сліди військової діяльності — земляні укріплення, металеві конструкції та інші рештки. Лише після припинення використання полігону з’явилася можливість по-новому поглянути на цю землю та спробувати повернути їй господарське й культурне значення.

Відродження Фрумушики-Нової

Після остаточного закриття полігону в 2002 році з’явилися передумови для іншого використання земель. Однак рішення Олександра Паларієва розвивати тут господарство було пов’язане не тільки з бізнесом, а й з історією його родини.

Батько підприємця, Андрій Діомидович Паларієв, народився у Фрумушиці в 1933 році. Після примусового переселення він разом із сім’єю опинився в іншому селі, проте продовжував згадувати місце свого дитинства.

Роботи розпочалися влітку 2006 року. Олександр Паларієв узяв в оренду частину земель колишнього полігону, почав облаштовувати господарство, висаджувати дерева та розводити каракулевих овець. Згодом сімейна ініціатива перетворилася на масштабніший проєкт, до якого долучилися сини підприємця — Володимир і Михайло.

Відновлення відбувалося поступово. Спершу облаштовували ферму й господарські приміщення, а потім почали відтворювати традиційні будівлі. Важливим завданням було не просто звести нові будинки, а показати, як жили мешканці Бессарабії до руйнування старих поселень.

Вісім садиб і традиції різних народів

Однією з центральних локацій комплексу став етнографічний музей «Бессарабське село Фрумушика-Нова». Тут відтворили вісім садиб із господарськими прибудовами та подвір’ями, які демонструють традиційний побут мешканців краю наприкінці XIX — на початку XX століття. Вони знайомлять відвідувачів із культурою українців, молдаван, болгар, гагаузів, німців, євреїв та інших народів, які жили в Бессарабії.

Під час облаштування садиб використовували старі світлини, описи традиційної архітектури й предмети побуту, які передавали жителі навколишніх сіл. У будинках можна побачити меблі, хатнє начиння, текстиль та знаряддя праці, що допомагають уявити повсякденне життя попередніх поколінь. Кожне подвір’я оформлене з урахуванням особливостей відповідної культурної традиції.

Окрему увагу приділили сільськогосподарському минулому регіону. На території зібрали старі механізми й інструменти, серед яких є плуги, пристрої для обробки землі та обладнання, що використовували для виробництва будівельних матеріалів. Частину експонатів вдалося врятувати завдяки місцевим мешканцям, які знаходили старовинні речі на горищах і в господарських приміщеннях.

Чабан Фрумушики-Нової

Найпомітніша споруда комплексу — велетенська статуя чабана, тобто вівчаря, яка стала символом відновленого села. Монумент відкрили у 2016 році, а його висота становить 16 метрів 43 сантиметри без постаменту та близько 18 метрів разом із ним. Загальна вага споруди сягає приблизно 1080 тонн.

Для створення скульптури використали 152 кубічні метри лабрадориту — міцної гірської породи, різновиду граніту. Автором роботи став скульптор Іван Короленко з Вінницької області. Реалізація задуму тривала близько року.

Монумент внесли до Книги рекордів Гіннеса та Національного реєстру рекордів України як найбільшу у світі статую пастуха. Його образ безпосередньо пов’язаний із господарським профілем Фрумушики-Нової, де вівчарство стало одним із головних напрямків діяльності.

«Символом Фрумушики-Нової нещодавно стало гігантське гранітне зображення чабана у повному етнічному вбранні – бурці, папасі та з герлигою в руці», - йдеться у записах Національного реєстру рекордів України за 2016 рік.

Ще одна культурна локація комплексу — парк скульптур «Історія Бессарабських земель». У камені тут представлені образи, пов’язані з міфологією, символами та уявленнями різних історичних епох.

На території Фрумушики-Нової також зібрана колекція пам’ятників і погрудь радянських діячів. Експонати звозили сюди з різних регіонів України, зокрема з покинутих підприємств і колишніх громадських просторів, де вони залишалися без догляду. Колекція налічує близько 120 скульптур, однак її варто розглядати не як вшанування радянських лідерів, а як свідчення епохи, пов’язаної з репресіями, примусовими переселеннями та знищенням української національної ідентичності.

Господарство, яке продовжує традиції

Вівчарство — один із ключових напрямків Фрумушики-Нової. Тут розводять овець каракулевої породи, яку пов’язують із давніми традиціями тваринництва в Буджаку. За історичними відомостями, цих тварин почали завозити до бессарабських степів наприкінці XIX століття. До повномасштабного вторгнення росії в Україну господарство позиціонували як одну з найбільших вівчарських ферм Європи.

Іншим напрямком сімейного бізнесу стало виноробство. За словами представників родини Паларієвих, традиція домашнього вина існувала в їхній сім’ї задовго до створення туристичного центру. Згодом її перетворили на окремий виробничий напрямок із власними виноградниками, дегустаційним залом і впізнаваним оформленням пляшок.

Нині виноградник налічує дев’ять сортів винограду, а площа виноградних насаджень зазначена на рівні близько 11 гектарів. Володимир Паларієв відповідає за створення вина, а Михайло займається його реалізацією. Родина також самостійно розробляє етикетки, використовуючи на них зображення місцевих пам’яток і локацій. Згадка про 1813 рік на винних етикетках пов’язана з архівними матеріалами, які досліджували Паларієві.

Фото: сайт Фрумушики-Нової

Що пропонують туристам

Фрумушика-Нова розвивається як центр сільського, зеленого та етнографічного туризму. Окрім музеїв і ферми, тут облаштовані:

• місця для сімейного відпочинку;
• ресторан бессарабської кухні «Корчма»;
• винний підвал;
• гостьові будинки.

На території розташовані водойма, мінізоосад і вольєри з різними тваринами та птахами. Тут є фазани, павичі, лами, кролики й дикі кабани, а також поні та віслюки.

Для гостей передбачені відкриті басейни, баня на дровах, чан і майданчики для активного дозвілля. Є можливості для риболовлі, а також для стрільби по спеціальних мішенях. Окремою особливістю комплексу є так званий «бджолиний санаторій», де пропонують сеанси апітерапії.

Для проживання облаштовані гостьові будинки й готельні приміщення, а для групових заходів передбачені зали та простори для зустрічей. У комплексі також є невелика православна каплиця на честь святих Андрія Первозваного та Миколая Чудотворця. Неподалік встановлені поклонні хрести, пов’язані з пам’яттю про знищені села та людей, які колись жили на цих землях.

Як дістатися до Фрумушики-Нової з Одеси

Найзручнішим способом дістатися комплексу залишається автомобіль, адже прямого регулярного громадського транспорту безпосередньо до туристичного центру немає. Маршрут з Одеси зазвичай планують у напрямку Бессарабського (колишнього Тарутиного), а далі — до Старосілля. Остання частина дороги проходить степовою місцевістю.

Громадським транспортом можна дістатися до Бессарабського або Старосілля, але подальшу дорогу необхідно організовувати окремо. Від Старосілля до комплексу залишається приблизно п’ять-шість кілометрів.

Читайте також:

Німецькі колоністи, Bad Burnas і «чорноморська Рив’єра»: історія курорту Лебедівка в Одеській області