Історія Одеси поєднує в собі старі фасади, революції, війни, кіно та покоління людей, які створювали особливий характер міста. Одним із "куточків памʼяті" є вулиця Кіри Муратової, що до 2024 року мала назву Льва Толстого.
Відтепер в центрі Одеси є місце, яке асоціюється з імʼям режисерки, сценаристки та однієї з найяскравіших постатей українського і світового авторського кіно. Для когось це рішення стало символом остаточного розриву з імперським минулим, для когось — відновленням історичної справедливості, а для інших — приводом знову поговорити про те, ким є Одеса сьогодні.
Вулиця зі складною біографією: від Гулевої до Кіри Муратової
Сьогоднішня вулиця Кіри Муратової — одна з найстаріших у центральній частині Одеси. На міських картах вона з’явилася ще у 1828 році під назвою Гулева. Її назвали на честь місцевого купця-домовласника Гулевого, якому належали будівлі в цьому районі.
Спочатку вулиця була значно коротшою та простягалася лише від Дворянської до Дігтярної. Наприкінці XIX століття її подовжили до Старопортофранківської, і вона поступово стала важливою частиною міського центру. У різні роки вона носила імена людей, які символізували абсолютно різні епохи та ідеології:
- спочатку це була Гулева — типова назва для молодої торговельної Одеси XIX століття;
- 1908 році її перейменували на честь генерал-губернатора Костянтина Карангозова, який жорстко придушував повстання на броненосці "Князь Потьомкін";
- у 1923 році радянська влада дала вулиці ім’я Льва Толстого;
- у 2024 році вона стала вулицею Кіри Муратової.
Фактично одна міська артерія пройшла шлях від купецької Одеси до радянського культу імперської літератури, а потім — до сучасного українського культурного переосмислення. Тут розташовані десятки історичних будівель, пов’язаних із видатними постатями.
Лев Толстой і Одеса: чому ім’я письменника почали переосмислювати
Для багатьох одеситів перейменування стало несподіванкою. Лев Толстой десятиліттями був частиною звичного міського простору, а сама назва вулиці настільки вкорінилася, що здавалася "вічною". Проте дискусія навколо постаті письменника в Україні тривала давно.
З Одесою Толстой був пов’язаний доволі опосередковано. Він бував тут дорогою до Криму під час Кримської війни, відвідував також Київ і Чернігівщину. Однак ані його життя, ані творчість не були глибоко інтегровані в історію самого міста.
Водночас його світогляд формувався всередині російської імперської традиції. Попри пацифізм та критику насильства, Толстой не визнавав українців окремою політичною нацією. У його уявленні українські землі залишалися частиною єдиного "русского мира", як це тоді називали в імперській культурі.
Україна після початку повномасштабної війни значно активніше переглядає культурний простір міст. Йдеться не про "скасування" світової літератури, а про питання: кого саме повинні вшановувати українські міста у своїх топонімах.
У творчості Толстого дуже помітний імперський погляд. Наприклад, у "Війні і мирі" практично відсутні окремі національні ідентичності народів імперії. Україна там не існує як окрема культурна чи політична реальність.
Кіра Муратова: жінка, яка створила власну Одесу в кіно
Кіра Муратова — це не просто режисерка. Для Одеси вона стала частиною міського характеру, особливого способу мислення та навіть окремої естетики.
Вона народилася у 1934 році в бессарабських Сороках, які нині розташовані на території Молдови. Її дитинство припало на складний і трагічний період Другої світової війни. Батька, який займався підпільною діяльністю, стратили румунські військові, а сама Кіра разом із матір’ю пережила евакуацію до Ташкента.
У 1959 році Муратову направили працювати на Одеську кіностудію. Саме тоді почався її багаторічний зв’язок із містом. Одеса стала для неї не просто місцем роботи, вона перетворила її на власний кінематографічний світ.
Муратову майже ніколи не цікавила парадна Одеса з листівок. У її фільмах місто було дивним, складним, нервовим, інколи навіть тривожним. Вона знаходила красу у старих дворах, напівзруйнованих будівлях, випадкових перехожих та людських дивацтвах.
"Режисерка мала репутацію бунтівниці, яскравої особистості зі складним характером, адепта артхаузного кіно. Коли колеги намагалися надати своїм фільмам бодай якісь ознаки соцреалізму, Муратова шокувала керівництво соц-артом, і зрештою – й постмодерною мізантропією – себто мізантропією, в основі якої лежав чорний гумор. Вона наповнювала свій екранний світ кінематографічними паралелями босхіанських викриттів природи індивіда й соціуму", - пише науковиця Людмила Новікова у статті "Одеса як основа кіносвіту Кіри Муратової".
Перші ж роботи режисерки викликали конфлікт із радянською системою:
- "Короткі зустрічі" чиновники фактично заборонили;
- "Довгі проводи" роками не випускали на екрани;
- її стиль називали "незрозумілим" та "неідеологічним";
- Муратову усували від роботи, а інколи навіть прибирали її ім’я з титрів.
Для радянського кіно вона була надто незалежною. Її персонажі не вкладалися у шаблони соцреалізму, а фільми руйнували звичну систему радянського кінематографа.
Справжній прорив стався наприкінці 1980-х після виходу "Астенічного синдрому". Фільм шокував радянську аудиторію. У ньому було все, чого система намагалася уникати: нервовість, безнадія, жорсткість, чорний гумор та абсолютна відсутність пафосу. Картина отримала міжнародне визнання, а сама Муратова стала однією з головних режисерок авторського кіно у Східній Європі.
Вона любила диваків, маргіналів, людей із внутрішніми тріщинами. Її герої часто здавалися незручними, смішними або навіть дратівливими, але саме в цьому режисерка бачила справжню людяність. Її роботи вимагали уважного глядача, готового думати, аналізувати та відчувати, саме тому режисерку часто називали автором "неправильного кіно".
В Одесі вона працювала майже до останніх років життя. Тут знімала фільми, спілкувалася з акторами, шукала локації та створювала свій особливий художній світ.
Чому саме Муратова стала новим символом вулиці
По-перше, це частина ширшого процесу деколонізації міського простору. Україна поступово відмовляється від символів, які репрезентують російську імперську традицію. Особливо це стало помітно після 2022 року.
По-друге, це спроба повернути видимість українським культурним постатям, які довгий час залишалися в тіні російського культурного наративу. Кіра Муратова багато років асоціювалася насамперед із радянським або "російськомовним" кіно, хоча її творчість нерозривно пов’язана саме з Україною та Одесою. Вона працювала на Одеській кіностудії, жила тут і формувала власну кіномову саме в українському культурному просторі.
По-третє, Муратова була людиною, яка дивилася на місто без прикрас, але водночас щиро його любила. Її Одеса є справжньою, живою, дивною, трохи хаотичною, тобто набагато ближчою до реального міста, ніж із численних романтизованих міфів.
Важливо й те, що режисерка відкрито підтримувала Україну після Революції Гідності та засуджувала російську агресію. Для сучасної Одеси це теж стало принциповим.
Ще за життя режисерку вшанували на Алеї зірок в Одесі поруч із Михайлом Жванецьким. На фасаді Одеської кіностудії встановили меморіальну дошку.
Історія вулиці Кіри Муратової — це історія самої Одеси. Колись ця вулиця носила ім’я купця, потім — генерал-губернатора, пізніше — російського письменника. Тепер вона названа на честь жінки, яка десятиліттями створювала культурний образ Одеси у світовому кінематографі.
Читайте: Де народжувався одеський характер: історія вулиць Великої та Малої Арнаутської, - ФОТО