Одеська Кірха: як німецька громада створила лютеранську церкву Святого Павла

В Одесі є храм, чия вежа колись була найвищою міською спорудою, а її силует можна було розгледіти навіть із моря.

Сьогодні лютеранська церква Святого Павла на вулиці Новосельського відома одеситам як Кірха. Її історія почалася задовго до появи нинішньої будівлі. Ще у 1763 році катерина II видала маніфест, яким іноземців запрошували переселятися до російської імперії, обіцяючи їм свободу віросповідання, податкові пільги та звільнення від військової служби. На південь імперії прибували німецькі колоністи, серед яких були ремісники, торговці, чиновники та представники інтелігенції, а частина з них оселилася безпосередньо в Одесі.

Німецька громада, у якої не було власного храму

У 1803 році неподалік Одеси виникла колонія Гросслібенталь, а того ж року до міста та регіону призначили першого лютеранського пастора Генріха Пферссдорфа. Для поселення лютеран виділили так звану Верхню колонію — район, де згодом і з'явилася Кірха Святого Павла.

Спочатку власного храму в одеських лютеран не було, тому богослужіння проводили в орендованих приміщеннях. У 1811 році громада звернулася до міської влади з проханням дозволити будівництво церкви, проте реалізацію задуму відклали через воєнні події. Лише у 1823 році для майбутнього храму виділили земельну ділянку на нинішній вулиці Новосельського.

Першу Кірху почали будувати у 1824 році, а її архітектором став Франческо Боффо. Для нього це був один із перших великих проєктів, однак старт будівництва виявився невдалим, адже того ж року обвалилися дзвіниці та десять колон фасадної частини. Після руйнування роботи доручили більш досвідченому архітектору Георгію Торичеллі, і саме за його участі храм довели до завершення.

В Інституті історії України НАН України зазначають, що найважливішими принципами діяльності Боффо були:

• регулярна система планування міських територій;
• створення ансамблів споруд та їх пластично-художнє оздоблення;
• благоустрій та озеленення вулиць і майданів.

9 жовтня 1827 року відбулася урочиста церемонія відкриття та освячення церкви, яку назвали на честь апостола Павла. У храмі встановили орган і два дзвони, а ця дата стала офіційною точкою відліку історії церкви Святого Павла.

Від храму до цілого комплексу: як Кірха формувала свою громаду

До середини XIX століття лютеранська громада Одеси суттєво зросла. Навколо церкви поступово формувався не просто релігійний осередок, а цілий комплекс установ, пов'язаних із життям громади:

• у 1841 році розпочалося будівництво першого будинку для пастора;
• у 1845–1846 роках створили приміщення для бідних, літніх і непрацездатних членів громади;
• у 1958 році устаткували общинну школу під назвою «Німецьке училище Святого Павла»;
• у 1866 році в храмі з'явилося газове освітлення.

Церква залишалася центром життя німецької громади й поступово змінювалася разом із містом. Але наприкінці XIX століття стара будівля вже не відповідала потребам великої громади, а її технічний стан виявився настільки складним, що повноцінно перебудувати храм на старій основі було неможливо.

Тому влітку 1894 року вирішили використати частину вже наявних конструкцій, зокрема фрагменти фундаменту та перший ярус вежі, складений із дикого каменю. Новий проєкт підготував архітектор німецького походження Герман Карлович Шеврембрандт, його помічником був майбутній архітектор А. Б. Мінкус, а підрядні роботи та консультації здійснював архітектор швейцарського походження Християн Якович Скведер.

48 метрів над містом

Урочисту закладку нового храму провели у червні 1895 року. За задумом архітекторів, церква мала вміщувати близько 1500 людей. Нову Кірху відкрили та освятили у червні 1897 року, і вона одразу стала однією з найбільших лютеранських церков регіону.

Розміри споруди вражали для свого часу:

• довжина храму становила близько 50 метрів;
• ширина — 22 метри;
• висота дзвіниці — 48 метрів.

Кірха має виразні готичні риси, тоді як планування та оформлення фасадів тяжіють до романської архітектури. Храм звели з блоків пористого вапняку, а стіни посилили контрфорсами, що стало не лише декоративним, а й конструктивним рішенням.

Особливістю Кірхи є і її планування. П'ятиярусна стрілчаста дзвіниця розташована з північно-східного боку, а з південного та західного кутів споруди здіймаються чотириярусні вежі, завершені шатрами. Головний вхід храму також спрямований на північний схід.

Через розташування на високій частині одеського плато вежа Кірхи була помітною здалеку. Її могли бачити кораблі, які наближалися до Одеси морем.

Занепад церкви з приходом радянської влади

Після встановлення радянської влади церковне життя почало зазнавати системного тиску, а майно громади вилучали. У жовтні 1921 року з храму забрали спеціальні метричні книги, у яких реєстрували народження, шлюби та смерті парафіян, а 3 травня 1922 року під приводом боротьби з голодом із Кірхи вивезли церковні цінності.

«Після того, як було зруйновано Преображенський кафедральний собор, більшовики закрили церкву св. Павло. За роки комуністичного правління церква сильно занепала. Останній її пастор, Карл Фогель, був без суду розстріляний 1937 року. У 1941 році подібна доля спіткала і органіста Теофіла Ріхтера, батька знаменитого піаніста Святослава Ріхтера. Парафіяни громади були змушені тоталітарними режимами залишити Одесу. Церковне життя зупинилося на багато десятиліть», - зазначають на офіційному сайті Німецької Євангелічно-Лютеранської громади Святого Павла та Одеської кірхи.

У 1941–1944 роках, коли Одеса перебувала під румунською окупацією, богослужіння в Кірсі частково відновили. Проте після завершення Другої світової війни храму вже не повернули його первісну функцію. Будівлю пристосовували під різні потреби — тут були спортзал, бібліотека та концертна зала.

Пожежа 1976 року

На початку 1960-х років аварійний стан будівлі став приводом для планів її знесення. На місці Кірхи хотіли спорудити гуртожиток для інституту зв'язку, однак проти цього виступили студенти та представники творчої інтелігенції Одеси. Завдяки цьому храм вдалося зберегти, після чого розпочалися ремонтні та реконструкційні роботи, які значною мірою фінансувалися благодійними коштами.

У травні 1976 року в Кірсі сталася масштабна пожежа. Вогонь знищив внутрішні конструкції, і після займання фактично залишилися кам'яні стіни храму.

Після пожежі відновлення зупинили. Більше десяти років колишній храм стояв напівзруйнованим, поступово заростав рослинністю та занепадав.

П'ять років великої реставрації

Повернення Кірхи до релігійної громади стало можливим уже в незалежній Україні. У 1992 році зруйновану будівлю передали Німецькій євангелічно-лютеранській церкві України. Почалася масштабна підготовка до відновлення, яка вимагала не просто ремонту, а серйозних інженерних і архітектурних рішень.

Обстеження споруди виявило наскрізні тріщини у стінах та значні пошкодження фундаментів, особливо у вівтарній частині. Пошкоджену частину храму розібрали, а стару цеглу використали під час спорудження нового приміщення Німецького культурного центру, розташованого позаду історичної будівлі.

Відновлення тривало близько п'яти років. Двері відтворили за історичними фотографіями, храм отримав новий дах із черепичним покриттям та нову стелю, а історичні фасади відновили за проєктом архітектора Олександра Голованова. Над створенням інтерʼєру працював баварський художник Тобіас Каммерер, який розробив новий мальований вівтар і плафон.

Чотири дзвони та орган із Нюрнберга

Сьогодні церковна зала має висоту близько 13 метрів, а її площа становить приблизно 400 квадратних метрів. У храмі облаштовано близько 500 сидячих місць, встановлено лави, подаровані німецькими церквами, а також меблі, привезені з Німеччини. Серед особливих дарунків — дві барокові скульптури апостолів Петра і Павла, які передала римо-католицька громада Регенсбурга.

Нові дзвони виготовили в німецькому місті Пассау в ливарній майстерні Рудольфа Пернера, і кожен отримав власне ім'я:

• дзвін Христовий — найбільший, вагою 1000 кілограмів, подарований Одесі містом-побратимом Регенсбургом;
• дзвін Апостола Павла — 690 кілограмів;
• дзвін Апостола Петра — 480 кілограмів;
• дзвін Діви Марії — 280 кілограмів.

27 лютого 2010 року ці дзвони освятили та підняли на вежу храму. Тоді ж Кірха отримала один із головних своїх музичних символів — великий концертний орган. Інструмент 1964 року спочатку знаходився в лютеранській церкві Святого Хреста в Нюрнберзі, а згодом, після реконструкції тієї будівлі, його передали Одесі. Окрім великого інструмента, у 2001 році в малому залі громади встановили компактний орган на шість голосів — п'ять регістрів у мануалі та один у педалі.

Кірха сьогодні

Зараз на вході до храму встановлена меморіальна дошка, присвячена пастору Карлу Фогелю та органісту Теофілу Ріхтеру. Обидва стали жертвами сталінських репресій.

Поруч працюють освітні та культурні установи, а у внутрішньому дворику іноді проводять ярмарки та інші заходи. Неподалік розташований Німецький діагностичний центр, а на сусідній будівлі можна побачити мурал, присвячений Одесі та Регенсбургу: на ньому зображені Одеський оперний театр, Регенсбурзький собор і Кам'яний міст.

Кірха стоїть на Новосельського, 68, у частині вулиці, яка фактично виходить до завершення колишньої Дворянської. Дістатися до неї можна трамваєм №15, а поруч проходить маршрут №221. Храм відкритий для всіх відвідувачів.

Читайте також:

Як створювали та змінювали Міську клінічну лікарню №11 в Одесі: історія