Лиман під Одесою може зникнути: історія Куяльника, який колись приваблював людей з усієї Європи

Куяльницький лиман на Одещині завдовжки близько 28 кілометрів і відомий надзвичайно солоною ропою, сульфідно-муловими грязями та неймовірними заходами сонця.

Як зʼявився Куяльницький лиман? Чому свого часу він став відомим далеко за межами Одеси? Які часи зараз переживає водойма? Розповідаємо нижче.

Від морської затоки до солоного лиману

Куяльницький лиман сформувався на місці морської затоки. У процесі природних змін гирло Великого Куяльника відокремилося від Чорного моря, а між водоймою та морем сформувався Пересип. Після цього вода почала випаровуватися, солоність зростала, а на дні накопичувалися шари мінералізованих мулових грязей.

За однією з версій, назва «Куяльник» походить від тюркського слова, яке означає «густий» і може бути пов’язане з особливостями солоної води. Інша версія пов’язує назву зі слов’янським словом, яким могли називати човнову пристань.

Через цю місцевість проходили торговельні маршрути, що поєднували внутрішні райони з Причорномор’ям. Дослідники припускають, що одна з давніх пристаней могла бути пов’язана з водним шляхом, який ішов через Рось, Південний Буг, Кодиму та Куяльник до Чорного моря. У середньовіччі на цій території була генуезька факторія Джінестра, а згодом природне відокремлення лиману створило умови для накопичення солі.

Про багатство водойми писав Гійом Левассер де Боплан у «Описі України», зазначаючи, що в лимані водилася велика риба. А сіль Куяльника вивозили чумаки, які розвозили її на значні відстані.

Як у 1833 році Куяльник став курортом

У 1833 році доктор медицини Ераст Андрієвський переконав графа Воронцова відкрити на Куяльнику грязелікарню. Тоді ж князь Іван Жевахов передав місту земельну ділянку біля лиману площею понад шість десятин для облаштування купалень.

«Сам Андрієвський казав про курорт: «In sale salus!» — «У солі — здоров'я!»», - розповідає одеський історик Дмитро Жданов.

Уже 12 червня генерал-губернатор Михайло Воронцов доручив організувати будівництво. Архітектор Кошелєв почав спорудження двох купалень 14 червня, а 29 серпня 1833 року повідомив про завершення робіт.

Перший заклад був дуже простим: тут облаштували приміщення для теплих грязьових і піщаних ванн та намет для холодних купань. Лікуванням керував доктор Ераст Андрієвський, який систематично спостерігав за пацієнтами й намагався визначити, за яких захворювань процедури дають найбільший ефект.

Популярність Куяльника зростала дуже швидко. Уже в другій половині XIX століття сюди приїздили не лише мешканці Одеси, а й пацієнти з інших регіонів та з-за кордону. На початку XX століття курорт уже мав розвинену інфраструктуру: санаторії, дачі, ресторани, пошту, телеграф, бібліотеки та місця для проведення концертів.

Особливе місце в історії курорту посідає будівля грязелікарні, споруджена у 1892 році. Її спроєктував архітектор Микола Толвінський, а над інженерною частиною працював винахідник Йосип Тимченко. Комплекс створили за павільйонною системою: окремі лікувальні приміщення об’єднувалися галереями навколо внутрішнього саду, а чотири вежі з мінаретами надавали будівлі виразного мавританського вигляду.

Тимченко облаштував окрему машинну будівлю для комунікацій, подачі та підігріву лікувальних матеріалів. У результаті Куяльник отримав сучасний для кінця XIX століття лікувальний комплекс, здатний працювати значно ефективніше за перші дерев’яні купальні.

На початку XX століття популярність курорту була величезною. Зокрема, 1904 року за сезон у куяльницькій грязелікарні пройшли лікування близько 40 тисяч людей.

Що робить Куяльник особливим

Головне багатство лиману — не сама вода, а природний комплекс із ропи, грязей та мінеральних вод. Через високе випаровування вода поступово концентрує солі, утворюючи ропу — дуже насичений сольовий розчин.

За результатами гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного та медико-біологічного обстежень Куяльницького лиману було виявлено, що на дні лиману формуються сульфідно-мулові грязі, або пелоїди.

«Куяльницький лиман належить до групи закритих лиманів північно-західного Причорномор'я і є унікальним водним об'єктом загальнодержавного значення, віднесеним до категорії лікувальних», - йдеться у статті.

Окремий інтерес становить геологічна будова території. Через район лиману проходить глибинний літосферний розлом, що, за даними дослідників, впливає на природні процеси цієї місцевості.

Які властивості традиційно пов’язують із куяльницькими грязями

Пелоїди Куяльника застосовували у санаторно-курортному лікуванні, зокрема при:

• захворюваннях опорно-рухового апарату;
• окремих захворюваннях периферичної нервової системи;
• деяких гінекологічних захворюваннях;
• реабілітаційних процедурах, які проводилися в межах санаторно-курортного лікування;
• зовнішніх бальнеологічних процедурах із використанням грязей та ропи.

Куяльник відомий також мінеральною водою хлоридно-натрієвого складу. Її лікувальні властивості та можливості застосування при захворюваннях органів травлення.

Але важливо розділяти любительські практики та сучасну доказову медицину. 9 жовтня 2023 року у Міністерстві охорони здоров’я України опублікували матеріал, у якому закликали не ототожнювати пелотерапію із сучасною реабілітаційною допомогою. У відомстві наголошують, що активна реабілітація ґрунтується на роботі пацієнта разом із мультидисциплінарною командою та передбачає поступове відновлення функціональності. Натомість грязелікування віднесено до пасивних методів, ефективність яких для реабілітації не має достатньої доказової бази.

У МОЗ окремо зазначають:

• наукових доказів того, що грязі лікують або забезпечують реабілітацію, недостатньо;
• сучасна активна реабілітація має значно сильніше доказове підґрунтя.

Для медичної реабілітації варто орієнтуватися на рекомендації лікарів та методи, ефективність яких підтверджена сучасними дослідженнями.

Куяльник почав пересихати

Сьогодні головна проблема лиману — вода. Куяльник живиться переважно підземними водами, опадами та стоком Великого Куяльника й інших невеликих водотоків. У посушливі роки цього недостатньо, адже випаровування з водойми може становити близько 42 млн кубометрів на рік.

Водночас природний цикл лиману передбачає періоди підйому та падіння рівня води. Під час сильного обміління тут неодноразово оголювалося дно й утворювалися соляні кірки.

Сучасний стан також ускладнюється людським впливом. Серед проблем, про які говорять екологи:

• обміління Великого Куяльника;
• незаконний видобуток піску;
• створення штучних дамб і ставків;
• зменшення природного стоку води до лиману;
• промисловий видобуток грязей;
• загальне скорочення водних ресурсів регіону.

Проблема обміління не нова, тому в різні періоди розглядали можливість поповнення лиману морською водою. Куяльник з’єднували з Чорним морем у 1907 та 1925 роках, а вже у 2014 році в Одесі запрацював трубопровід, яким морську воду подавали до лиману. А на початку 2022 року Куяльницький лиман отримав статус національного природного парку.

Читайте також:

Одещина на межі водної кризи: що відбувається з Дунаєм, Дністром та Придунайськими озерами