Oдещина, дe катування прoщають, якщо ти — депутат

31 липня 2026 року Болградський районний суд постановив ухвалу, яка мала б стати вироком не лише постанові слідчого, а цілій правоохоронній системі Одещини. 

Ідеться про справу Олега Істоміна — підприємця з Ізмаїла, якого 30 вересня 2018 року група місцевих «мажорів» побила кастетами настільки жорстоко, що він мало не помер від відкритої черепно-мозкової травми з ураженням стовбура мозку. Причому, як було встановлено згодом, зволікання на 2-3 хвилини вартувало б потерпілому життя. Причому все це відбувалося у місці, яке перебувало під охороною поліції з Державної служби охорони, а головне – під відеокамерами, які згодом, забігаючи трохи наперед, прокурор Дмитро Карастан «випадково» «забув» вилучити, і, як наслідок, їх було знищено.

Судово-медична експертиза категорично виключила випадковість травм. Це було катування з боку групи осіб. Та за понад сім років жоден із нападників так і не отримав повідомлення про підозру. Чому? Бо серед нападників — депутат.

За твердженням потерпілого, керівну роль у побитті відіграв Сергій Чебан — на сьогодні депутат Саф'янівської сільради та «герой» вже відомої на рівні Європейського суду з прав людини епопеї про «ізмаїльський пором», вже засуджений у 2025 році в іншій справі за незаконне володіння вогнепальною зброєю та вчинення злочинів проти національної безпеки під час війни. І саме навколо його імені вибудувалася вся конструкція саботажу.

Слідчи та прокурори знищували системно й послідовно. Прокурор Ізмаїльської місцевої прокуратури Дмитро Карастан роками не давав ходу справі, не вилучав відеозаписи, не допитував свідків.  

Прокурор Василь Русанжик двічі відмовляв у погодженні підозри Чебану. 

Прокурор Дмитро Цоєв так само блокував повідомлення про підозру ще у 2021 році.

Слідча Вікторія Кілафли 19 січня 2022 року закрила провадження, пославшись на неіснуючу в законі норму, якої фізично не існувало в тексті кодексу. А коли підробку викрили, та ж Кілафли у липні 2026-го спробувала заднім числом "виправити описку" в постанові, яка вже чотири роки як закрита. 

Прокурор Олександр Іванов, який представляв обвинувачення у суді 2026 року, наполягав, що ця постанова — законна.

Суд не залишив каменя на камені. Суд констатує: орган досудового розслідування "жодного разу не звертався з клопотанням до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування, не сприяв ефективному досудовому розслідуванню, не намагався встановити істину", а фактично "звів досудове розслідування нанівець", хоча мав змогу провести все "по гарячих слідах". Постанову слідчого суд визнав такою, що ухвалена без жодної визначеної законом підстави, і скасував повністю.

Сьогодні в тих самих кабінетах Ізмаїльської та Болградської окружних прокуратур, у тих самих слідчих підрозділах ГУНП в Одеській області працюють ті самі люди, які вісім років захищали нападників від відповідальності. І це означає одне: якщо завтра постраждає ще хтось – саме вони вестимуть розслідування.

Чому це важливо? Тому що кожен, кого завтра якісь чергові «мажори» поставлять на межі життя і смерті, має бути готовим: його справа з високою ймовірністю потрапить саме до тих слідчих і прокурорів, чиї імена названі в цьому пості. Тих самих, що вісім років ховали під сукном злочин катування.

Поки прокуратура обслуговує депутатів, а не закон, безпека будь-кого на Одещині залишається питанням не права, а зв'язків.