Ще два століття тому на території Куликового поля в Одесі не було звичного одеситам міського простору. Територія розташовувалася за межами сформованої забудови й поступово перетворювалася зі степової околиці на військовий плац, місце громадських зібрань, поховань, святкувань і важливих історичних подій.
Сьогодні поруч з Куликовим полем розташовані залізничний вокзал, Привокзальна площа, Канатна та Пироговська вулиці. Ця місцевість опинилася в межах міського розвитку вже після появи Одеси — в першій половині ХІХ століття на картах вона ще фігурувала як великий вільний простір між Канатною вулицею та майбутнім залізничним вокзалом.
Якою була ця територія до появи Куликового поля
Наприкінці XVIII століття місто поступово розширювалося від старого ядра, а простори на його периферії залишалися малозабудованими. Саме до такої зони належала територія майбутнього Куликового поля.
У 1818 році неподалік площі була облаштована міська митниця, яка фактично опинилася на межі території, пов'язаної з режимом порто-франко. Поруч із цією зоною місто продовжувало розбудовувати дороги, військові об'єкти та іншу інфраструктуру. Приблизно в цей самий період там розвивався і перший ботанічний сад Одеси.
Отже, на початку ХІХ століття майбутнє Куликове поле перебувало в зоні, де одночасно сходилися кілька процесів:
- розширення Одеси за межі первісної забудови;
- функціонування порто-франко;
- розвиток митної інфраструктури;
- розміщення військових частин;
- поява нових доріг і транспортних напрямків;
- поступове перетворення відкритого степового простору на міську територію.
Згодом ця особливість зробила площу зручною для масштабних заходів. Тут було достатньо місця для військових шикувань, ярмарків, масових свят та інших подій.
Плац, тюрма і територія, яку місто довго оминало
У 1826 році було завершено будівництво Одеського тюремного замку. Величезна кам'яна споруда займала цілий міський квартал і стала одним із головних об'єктів цього району. Навколо тюрми з'являлися казарми внутрішньої охорони, будинки для персоналу та інші споруди, а поруч поступово формувався специфічний міський простір.
Наявність в'язниці вплинула і на поховальну історію Куликового поля. За історичними та краєзнавчими свідченнями, протягом ХІХ століття тут могли таємно ховати страчених у тюремному дворі людей. Серед них були не лише кримінальні злочинці, а й політичні в'язні.
Одночасно площа виконувала зовсім іншу функцію — військову. Відкритий простір використовували для проведення парадів і урочистостей. З 1864 року Куликове поле вже фігурувало як військовий плац.
Залізниця змінила Куликове поле
Наступний перелом у долі площі настав із розвитком залізниці. Куликове поле опинилося в безпосередній близькості до одного з головних транспортних вузлів Одеси. Уже в путівниках другої половини ХІХ століття згадувалася станція «Куликове поле», звідки потяги прямували в напрямку Балти та Ольвіополя.
У 1879–1884 роках на території площі споруджували новий залізничний вокзал. Проєкт розробив архітектор Віктор Шретер, а будівництвом займався Олександр Бернардацці. У 1884 році вокзал запрацював, а сама будівля зайняла значну частину колишнього відкритого простору Куликового поля.
Поява вокзалу фактично змінила статус району. Те, що раніше було периферією міста, перетворилося на територію біля одного з найважливіших транспортних об'єктів Одеси. Навколо почали активніше розвиватися вулиці, транспорт, торгівля та міська забудова.
Великий вільний простір використовували для ярмарків, циркових вистав, атракціонів, паноптикумів та святкових заходів. Тут могли збиратися тисячі людей, а на Різдво, Великдень чи Новий рік площа перетворювалася на одну з головних локацій міських гулянь.
1918 рік: Куликове поле стає місцем масових поховань
Однією з найтрагічніших сторінок історії площі стали події січня 1918 року. Упродовж 15–17 січня в Одесі відбувалися збройні бої між українськими формуваннями Центральної Ради та більшовицькими силами. Після завершення боїв Куликове поле стало місцем масового поховання загиблих.
21 січня 1918 року тут відбулося поховання учасників боїв. Точна кількість загиблих, похованих на площі, залишається предметом історичних дискусій: у деяких джерелах фігурують цифри 104, 110, 117 та 119 осіб.
Згодом на Куликовому полі з'являлися й інші поховання. У 1919 році тут ховали загиблих під час боїв, а в 1920 році — людей, чиї останки пов'язували з боями та відступом денікінських військ. Після цього територія дедалі сильніше сприймалася не лише як міська площа, а й як меморіальний простір.
Радянські десятиліття та проголошення незалежності
У радянський період Куликове поле активно перебудовували та озеленювали. На його території створювали газони, клумби, висаджували дерева, а площа поступово набувала вигляду великого міського скверу. У 1932 році тут встановили перший пам'ятник борцям революції, однак під час румунської окупації Одеси його демонтували.
Після Другої світової війни територія знову зазнала змін. Тут проводили нові поховання військових, загиблих під час оборони та визволення Одеси, хоча згодом частину останків переносили на інші міські кладовища й меморіальні території.
29 липня 1959 року тут започаткували «Алею дружби», а одним із перших дерев посадив французький політик Моріс Торез. У наступні роки Куликове поле дедалі більше перетворювалося на великий зелений громадський простір із алеями, ялинами, платанами, липами та дубами.
У 1967 році на площі встановили монумент Леніну. Пам'ятник був масштабним — його висота разом із постаментом сягала приблизно десяти метрів. Після проголошення незалежності України монумент демонтували.
У 1990-х роках площа знову стала одним із популярних майданчиків для міських подій. Тут проводили дитячі свята, концерти, шахові турніри, дискотеки, фестивалі та заходи до Дня міста. Куликове поле використовували також для політичних акцій, мітингів та масових зібрань.
Звідки взялася назва Куликове поле
Найпоширеніша версія пов'язує її з родом Овсянико-Куликовських, представники якого володіли землями в цьому районі. За цією версією, у народному вжитку спочатку могло закріпитися визначення «Куликовські поля», яке з часом скоротилося до знайомої назви «Куликове поле».
Частина краєзнавців не погоджується з поясненням через поміщицький рід і вважає більш імовірною асоціацію з відомим Куликовим полем у російській історичній традиції. Назву не слід автоматично пояснювати Куликівською битвою — питання походження топоніма залишається предметом історичних дискусій.
2 травня 2014 року
Раніше ми писали, що 2 травня 2014 року Куликове поле стало місцем однієї з найтрагічніших подій історії Одеси. До цього тут діяв наметовий табір прихильників Антимайдану, а того дня після зіткнень у районі Грецької площі протистояння перемістилося до Куликового поля. На території площі та в Будинку профспілок виникла пожежа, внаслідок подій загинули 48 людей, понад 200 отримали поранення.
Події того дня стали предметом численних розслідувань, судових процесів та міжнародної оцінки. У 2025 році Європейський суд з прав людини окремо встановив порушення статті 2 Конвенції у зв'язку з неналежними діями державних органів щодо запобігання насильству, припинення заворушень, своєчасного порятунку людей та ефективності розслідування. Це рішення стосувалося саме виконання державою її позитивних і процесуальних обов'язків, а не встановлення кримінальної вини конкретних осіб за всі події того дня.
Що зараз відбуваться на Куликовому полі
Сьогодні історія Куликового поля продовжує змінюватися вже на тлі повномасштабної війни. Навесні 2025 року на площі відкрили вуличну виставку знищеної російської військової техніки та пошкоджених українських об'єктів. Її присвятили українським військовим та людям, які захищають державу від російської агресії.
Серед експонатів — БМП-2, кілька БТР, модифікований БТР-80, а також інша пошкоджена військова техніка. Окремо представили понівечений трансформатор, який демонструє вже інший бік війни — наслідки російських ударів по українській енергетичній інфраструктурі.