«Почалося все з кілограма картоплі»: історія волонтерки з Одещини, яка вже 10 років допомагає армії, - ФОТО

Війна, починаючи з 2014 року, змінила життя багатьох українців. Серед великих потрясінь дехто знайшов себе у волонтерстві. Для сьогоднішньої нашої героїні все почалося буквально з кілограма картоплі. Вона не чекала наказу чи вказівки, а просто взяла й зробила те, що було необхідно.

Ми поговорили з очільницею громадської організації «Великі серця» з міста Ананьїв Одеської області Ганною Самотей. Вже понад десять років вона разом з однодумцями допомагає захисникам, починаючи з найнеобхіднішого – продуктів, теплого одягу, маскувальних сіток. За цей час волонтери вже встигли організувати системну допомогу армії. Як усе починалося, з якими викликами стикається організація сьогодні та які має плани на майбутнє – читайте у нашому інтерв’ю.

Фото зі сторінки Ганни Самотей у Facebook

Розкажіть, як почалася ваша волонтерська діяльність?

В 2014 році у липні почали волонтерську діяльність. А почалося все з кілограма картоплі. Коли чоловік служив на кордоні з Придністров’ям, зателефонував і запитав: «В яку ціну картопля?». Я з’ясувала все й передзвонила йому, сказавши: «Я завтра їду до тебе, а ти мені маєш розказати ситуацію, яка у вас там є. І тільки від тебе залежить, приїду з пустою машиною чи з повною».

Він мені розповів, що в них дуже багато консерви і вони ходять в село міняти на овочі. Бо було важко з продуктами. А чому було важко, тому що вони служили в Одеському батальйоні і фінансування у них фактично не було. Тільки те, що люди принесли. Те, що громади, райони передали. Тобто державного фінансування не було.

З тих пір, десь з липня 2014 року, ми почали тут збирати продукти. Він потім приїжджав раз у два тижні, ми грузили машину і таким способом ми їх підгодовували, скажемо так. І через військкомат тоді ми їздили, і з дому він брав продукти. Отак з того кілограма картоплі почалась волонтерська діяльність. Але офіційно ми вже зареєстрували нашу громадську організацію в листопаді 2014 року. А в грудні отримали статус волонтерської.

В 2014 році у вересні місяці уже чоловік і його батальйон був під Маріуполем. Вони були в зоні бойових дій і потім з’ясовується, що на зиму їм сказали, що теплого одягу не буде. Так, як я працюю у відділі освіти, я звернулась до керівників про допомогу 18-му батальйону. Тоді з Ананьївського району служили 13 хлопців і ми вирішили на цих 13 хлопців купити теплі берці, теплі ватні штани і термобілизну.

Ну добре, своєму чоловікові то я б купила, а на інших? Там були такі, в яких не було рідних, були такі, рідних кого я просто не знала. І коли вже керівники скинулися, я побачила, що через мене йде багато коштів. А ще й люди почули, що я почала такою діяльністю займатися Почали звертатися інші жінки, мами. Ми побачили, що йдуть об’єми, є кошти і це треба було якось систематизувати та легалізувати, щоб це було в правовому полі. Тому ми вирішили зареєстрували громадську організацію. Нас було тоді троє дівчат-дружин.

З якими викликами вам довелося зіштовхнутися?

Були різні в нас виклики. Перший був, коли хлопці попросили холодильник. Нам бабуся з Долинська віддала зламаний холодильник, інша дала підходящий мотор до нього. Майстер відремонтував. А ми його відвезли у Первомайськ, звідки хлопці далі самі повезли на передову. Це був 2015 рік.

Для мене тоді це був масштабний виклик. Бо річ дорога, яку ми не могли купити, а хлопцям холодильник треба був. А потім було все, вже після початку повномасштабної війни і Мавіки (дрони) купували, машину в 2023 році купували, ну, то вже таке.

Скільки людей зараз залучено до діяльності вашої організації?

Зараз в організації нас небагато людей, основний кістяк – це до десятка. Троє ми тут працюємо, хтось вдома працює. Але так, як у нас оформлено суспільно-корисні роботи для виготовлення маскувальних сіток, тому дівчата працюють щодня. В’яжуть «кікімори», в’яжуть маскувальні сітки.

У нас є рішення виконкому громади. Нас громада підтримала і у нас оформлені такі роботи через центр зайнятості. Люди працюють по договору щомісяця на період воєнного стану.

У 2022 році ви виграли в конкурсі «Благодійна Одещина».

Та не тільки в 2022. З 2015 року ми щорічно приймали участь у конкурсі. Щороку займали місця в першій трійці. Один тільки рік було, що ми були просто учасниками.

У нас є дві статуетки з бурштину. Це наш стратегічний запас на випадок, якщо будуть проблеми з фінансуванням (ред. жартує Ганна). В 2020, здається, теж перше місце взяли. Ну це було за часів АТО та ООС. А у 2022 році, вже після початку повномасштабної війни, теж виграли.

Які потреби зараз найактуальніші для вашої організації?

Дуже багато маскувальних сіток в’яжемо. В’яжемо не тільки по запиту наших земляків, а по всій Україні. Ми зареєстровані як громадська організація в «Новій пошті», що, до речі, дозволяє економити на доставці. І ми спілкуємося з тими волонтерами, які теж там зареєстровані. Хтось допомагає медициною, хтось – чимось іншим. На маскувальні сітки беремо в основному замовлення ми, бо ми їх в’яжемо на постійній основі.

Звісно, на це потрібні кошти, бо рулон флізеліну коштує 3 900 гривень, а у нас в тиждень йде мінімум три рулони, тобто десь 11–12 тисяч потрібно тільки на тканину для сіток. А плюс – треба ще й основа. До того ж сітки під різні задачі і пори року мають бути різного кольору.

Що для вас є найбільшими досягненнями за роки волонтерської діяльності?

У нас є два великих наших досягнення:

• у 2018 році брали участь у конкурсі соціальних проєктів від Департаменту соціальної політики Одеської області. Ми виграли там грант і створили з приміщення сільської школи, яке взяли в оренду, центр реабілітації для родин учасників АТО. Відкриття було у 2019 році;

• у 2023 році ми взяли участь у конкурсі «Карітас Одеса», що дозволило почати роботу над створенням кімнати психологічного розвантаження – для роботи з родинами ветеранів, з тимчасово переміщеними особами. На це ми теж отримали грант. Ми закупили обладнання, ремонтні роботи виконали. Тепер маємо таке приміщення, маємо такий центр. Він на сьогоднішній день іде як волонтерський, а взагалі після перемоги ми відновимо роботу реабілітаційного центру, і в ньому вже буде кімната психологічного розвантаження паралельно.

Як змінилося ваше життя з початком волонтерства?

Якщо раніше я працювала на роботі з 8 до 17 години, потім приходила додому, де є родина, і виконувала домашню роботу, то зараз ми 24/7 працюємо по волонтерській діяльності. Бо доводиться навіть під час основної роботи вирішувати волонтерські питання.

Хто підтримує вашу організацію фінансово?

Фінансово допомагають місцеві підприємці з громади, небайдужі громадяни і місцеві депутати. Просто за цих 10 років нам довіряють. Ми заробили свою репутацію. В мене зараз і син служить, і чоловік служить. Люди розуміють, що кошти витрачаються за призначенням.

До речі, ще робимо постійно розіграші: тубуси розмалювали, лотерею провели. Цими розіграшами ми нещодавно купили три рулони тканини для маскувальних сіток. Ми чотири місяці збирали, але таки змогли.

Які маєте плани на найближче майбутнє та після перемоги?

У найближчій перспективі в планах – щоденна допомога. Окрім виготовлення маскувальних сіток, ми заготовлюємо сало, робимо каші в автоклаві, виготовляємо окопні свічки.

У перспективі – відновлення роботи нашого реабілітаційного центру. Біля нього ми посадили Сад Пам’яті.

Після закінчення війни робота не зупиниться, бо буде багато людей, яким треба буде ще психологічно допомагати. Після перемоги плануємо одну кімнату перетворити на музей. Буде музей з прапорами, шевронами, артефактами війни.

Читайте також: За добу російська армія втратила в Україні понад 900 осіб