• Головна
  • Про покарання сепаратистів та каяття військових рф розповів одеський суддя, який змушує злочинців читати книги
інтерв'ю
17:01, 21 вересня

Про покарання сепаратистів та каяття військових рф розповів одеський суддя, який змушує злочинців читати книги

інтерв'ю
Про покарання сепаратистів та каяття військових рф розповів одеський суддя, який змушує злочинців читати книги

Суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський – знаменитість, бо ухвалює нестандартні вироки. Багатьох своїх підсудних він зобов’язав читати книжки. Перший випадок, про який написали десятки ЗМІ, був приблизно рік тому, коли Гарський засудив двох молодиків, які обікрали машини на стоянці, до умовного терміну замість трьох років тюрми. Також засуджені мали прочитати «Пригоди Тома Сойєра» і «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Біле ікло» Джека Лондона і вірш Тараса Шевченка «Минають дні, минають ночі…».

У вироку суддя пояснює свою мотивацію неблагополучною долею молодих підсудних і тим, що вони ще не отримали виховання та освіти.

«Відповідаючи на питання сторін та суду, обвинувачений ОСОБА_1 очевидно не розуміє всіх наслідків можливої кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення проти власності. Загалом відносини власності для обох обвинувачених є певною прогалиною в знаннях. І це не є дивним, оскільки вихованням обох обвинувачених вочевидь займались не у достатній мірі. Про це свідчить у тому числі мова, побудова речень, малий словниковий запас, самі висловлювання, створення складних речень для пояснення своїх думок, точніше відсутність можливості і навіть здатності побудови в умі складного речення. Про певну дитячу, майже нерозумну для дорослої людини поведінку свідчать також і обставини правопорушення, які показують, що вчинення крадіжки обвинуваченими відбувалось при наявності з собою всіх документів, які посвідчують особистість кожного (паспорти та інші документи). При цьому вказані документи були залишені у рюкзаку на місці скоєння правопорушення».

Олександр Гарський народився 1979 року у Кропивницькому. З 2005 працює суддею Малиновського районного суду Одеси. Одружений, має двоє синів.

Батько – В’ячеслав Гарський також працював суддею, з 1991 року – заступник голови Кіровоградського обласного суду. Звільнений у відставку у 2004-ому.

Гарський має репутацію судді, який багато уваги приділяє минулому і мотивації кожного підсудного, щоби правильніше винести вирок і підібрати йому «виховну» книжку. Журналістам він розповідав, що перед своїм першим «книжковим вироком» консультувався щодо літератури із завідувачкою кафедри Одеського педагогічного університету. Він отримав від неї також перелік творів видатних українських письменників ХІХ-ХХІ століть. Так Гарський став зобов’язувати засуджених читати також українську класику.

Сам же він любить «Фауста» Ґете, «Воскресіння» Толстого і «Бісів» Достоєвського, а захопився читанням вже у дорослому віці.

У бесіді з «Главкомом» суддя Олександр Гарський кілька разів акцентує: правосуддя повинно мати людське обличчя. І тут же додає, що книжки не є панацеєю. Тому він придумав ще дещо…

Ваша честь, звідки ця чудернацька ідея – карати читанням книг? І до яких злочинів варто застосовувати такі підходи?

Наскільки пригадую, англійський суддя першим призначив вирок – прочитати «Дванадцяту ніч, або Як собі хочете» Вільяма Шекспіра. Такий підхід мені здався прогресивним. Адже читання книг як покарання може по-іншому впливати на свідомість людини. Це у майбутньому може перевиховати людину, котра оступилася. Моє твердження небезпідставне.

Протягом 17-річної суддівської роботи доводилося застосовувати звичні для судової системи України покарання за кримінальні правопорушення, на кшталт позбавлення волі, іспитового терміну або громадських робіт. Але вони не дуже дієві. Щоправда, вдало призначені громадські роботи, за умови жорсткого контролю, здатні позитивно вплинути на засудженого.

У випадку з читанням книг, я певен, що це дає хороший ефект, не зважаючи на вік людини. Правосуддя повинно мати людське обличчя. Держава надала суддям великі повноваження, щоби вершити правосуддя щодо інших людей. При цьому ми залишаємося людьми і можемо помилятися.

Чим важчий злочин, тим ретельніше треба вибирати літературу

Що стосується видів злочинів, до яких варто застосовувати читання літератури, то, на мою думку, тут практично немає обмежень. Єдине – треба бути обережним із відбором книг. Чим важчий злочин, тим ретельніше треба підходити до призначення літератури.

Взагалі у контексті реформи кримінального законодавства доцільно було б надати суду право призначати читання книг у місцях позбавлення волі. Це стимулювало б засуджених вийти на волю через умовно-дострокове звільнення (за законом, однією з умов застосування умовно-дострокового звільнення є те, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, – «Главком»). Плюс, у засуджених однозначно має відбутися трансформація світосприйняття після прочитання книжок.

Гарський 17 років виносив звичайні вироки, а потім переглянув підхід до роботи

Гарський 17 років виносив звичайні вироки, а потім переглянув підхід до роботи

Гарський 17 років виносив звичайні вироки, а потім переглянув підхід до роботи Фото: «Думская»

Які книжки мають читати в’язні?

Зараз ви узагальнюєте, а я прихильник індивідуального підходу. Навіть коли до мене потрапляють дві справи за статтею 185 Кримінального кодексу («Крадіжка») і вони нібито схожі за подіями, люди, які скоїли правопорушення, є абсолютно різними. Про життя кожної такої людини суддя може написати роман, якщо він такий же талановитий, як письменники-юристи Оноре де Бальзак або Чарльз Діккенс. До речі, нещодавно для себе заново відкрив Оноре де Бальзака і його серію романів «Людська комедія». Він описує життя Франції XIX століття, що є дуже актуальним для українського сьогодення. Наприклад, французький письменник міркує про те, чи може одна людина несвідомо завдати зло іншій, що у результаті спричинить смерть. Мені здається, що твори Оноре де Бальзака варто було би прочитати засудженим, щоби вони ставали добрішими.

Ідея з книжками припала до душі ще одному одеському судді – Віктору Попревичу. Під час війни до нього надійшли обвинувачені акти стосовно двох чоловіків, котрі у соціальних мережах закликали до повалення конституційного ладу. Один із них поширював такий текст: «Русский солдат, Одесса ждет и молится за тебя!». Суддя Попревич замінив в’язницю випробувальним терміном і зобов’язав прочитати Івана Багряного «Тигролови», Василя Барку «Жовтий князь», Уласа Самчука «Марія», твір Сергія Плохія «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» і Романа Іваничука «Орда». Список літератури хороший, але чи доречно перевиховувати «диванних» сепаратистів читанням?

Не хочу коментувати вироки інших суддів, це не зовсім доречно, буцімто я знаю більше за них. Насамперед необхідно стати на місце того судді, вивчити обставини справи його очима та досвідом і зрозуміти, чому він так вчинив. Мабуть, у тій ситуації він вважав таке покарання доцільним.

Якщо йдеться про російських солдат, які знущалися з українців, про жодне перевиховання книжками не може бути й мови.

Суддя не збирається перевиховувати російських солдатів читанням книжок

Суддя не збирається перевиховувати російських солдатів читанням книжок

Суддя не збирається перевиховувати російських солдатів читанням книжок Фото з сайту Малиновського суду Одеси

Якби до вас потрапила справа сепаратиста, який у соціальних мережах хвалив Путіна і казав, що Росія прийшла в Україну назавжди, які були б ваші дії?

Якби я побачив, що ця людина втрачена для суспільства, то про які книжки можемо говорити? Ви згадали працю Івана Багряного «Тигролови». Це видатний роман про життя українців на Далекому Сході з детальним аналізом образів. І не перейнятися цієї книжкою просто неможливо. Та є важлива деталь. Іван Багряний написав роман у радянську добу. І якщо тоді багато людей не перейнялись красою «Тигроловів» і любов’ю до України та українців, то нині вони тим більше не будуть здатні на розумне співіснування.. Почуття любові до ближнього та розв’язання конфліктів без кулаків для таких людей чуже.

Я не присуджую читання книг у кожному вироку. Навпаки – багато моїх рішень є надто суворими. Все через те, що обвинувачені не бажають виправлятися. Ізоляція від суспільства їм також не допоможе, але це єдиний шлях, закріплений у Кримінальному кодексі.

На думку Гарського, влада не зацікавлена у якісній реформі судової системи

На думку Гарського, влада не зацікавлена у якісній реформі судової системи

На думку Гарського, влада не зацікавлена у якісній реформі судової системи Фото: graty.me

Як часто обвинувачені зловживають щирим каяттям, щоби зменшити для себе термін покарання? Як ви розпізнаєте нещирість?

Майже у кожній справі зловживають. Деякі з підсудних нещиро розкаюються, оскільки впевнені, що санкція статті, за якою вони проходять, передбачає легке або умовне покарання. Тому доводиться бути ще й психологом і щоденно вчитися розбиратися у людях.

«Ті, у кого проблеми з читанням, дивитимуться фільми»

У вироках ви цитуєте низку відомих особистостей. Серед них російський юрист Анатолій Коні, англійський філософ Томас Гобсс, французький філософ Жан Марі Гюйо. Як це підсилює саме формулювання вироків?

Я теж над цим питанням неодноразово замислювався.

В Україні немає авторитету судової влади. На жаль, вона дискредитована. І тому, коли виписуєш вироки, бракує слів для обґрунтування правильності власної позиції. Вихід я знайшов у цитуванні видатних людей, які мають авторитет у всіх життєвих напрямках. Це ж стосується і російських класиків Льва Толстого і Федора Достоєвського. Як казав один із англійських істориків, література не створює націю, а нація творить літературу.

Помилково вважати, що перечитавши Толстого і Достоєвського ми станемо гірші. Якщо людина добра, то вона знайде у цій літературі щось корисне.

Я прочитав Mein Kampf Гітлера, але хіба став гіршим? Безумовно, ні. Я розумію, що це звичайна, політична література. Якщо забрати з неї злочинні і жахливі думки про знищення євреїв та інакодумців, а також помилкові і фанатичні думки про панівне становище арійської нації, вона стає звичайною політичною літературою, яку може використовувати будь-який політик.

Суддя з Полтавщини Лариса Гольник погодилася з вашим вироком щодо читання книг, наголосивши суд повинен не лише карати, а й виховувати, давати шанс людям, які оступилися. При цьому вона зауважила: треба дуже обережно ставитись до такого обов’язкового читання, бо обов’язковість може мати негативний підтекст, мовляв «мене змушують читати». Чи замислювалися над цим?

Так. В окремих випадках доходить до того, що судді зобов’язують обвинувачених на пам’ять вчити вірші. На мою думку, це неприпустимо. Не всі люди можуть володіти феноменальною пам’яттю, яку, до речі, мав український поет і науковець Іван Франко. Очевидці переповідали, що Іван Якович міг дослівно переказати своїм однокурсникам лекцію, слухачем якої він був.

Водночас на лаву підсудних часто потрапляють особи, для яких щось вивчити рівноцінне тортурам. Тим паче, що в Одесі багато російськомовних. Я також ловлю себе на думці: от призначив я прочитати книжки українською, а чи осилить їх обвинувачений, який спілкується російською? Тому я не зловживаю покаранням у вигляді читання. Нехай краще засуджений попрацює руками, аніж мучитиме власні мізки.

Чи плануєте ви відійти під практики покарання читанням літератури? Наприклад, замінити виконанням українських народних танців? У вироках ви посилаєтеся на статтю 76 Кримінального кодексу України, шо передбачає зобов’язання, які може накласти суд. Серед них є обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля.

Є ідея призначати засудженим, у яких проблеми із читанням, перегляд фільмів. Для цього я відібрав американські кінострічки 40-50 років XX століття.

Наприклад?

Не хочу відкривати таємниці, невдовзі ви побачите це в одному з вироків. Покарання стосуватиметься дрібного шахрайства. Я розраховую, що перегляд фільму позитивно вплине на обвинуваченого, аби у майбутньому той не скоював злочинів.

У майбутньому візьметеся за мемуари?

Вже почав. Я настільки надихнувся художньою та юридичною літературою, що спробую написати великий твір. Правда, бракує часу.

«Судова влада наче хвіст ящірки, якого можна позбутися»

Восени 2020 року Центр Разумкова, на замовлення Офісу Ради Європи в Україні, провів соціологічне дослідження щодо ставлення українців до судів. Отже, українським судам повністю довіряли 1,7% українців. Це лише трохи більше, ніж російським ЗМІ (0,7%). При цьому 40,6% не довіряли судам взагалі. Згідно з іншим опитуванням, проведеним на замовлення Фундації Dejure навесні 2021 року, майже 80% респондентів з усієї України вважали, що у суді виграє багатша чи впливовіша сторона. На вашу думку, з чим пов’язана така недовіра українців до судової системи?

Невдячна справа, говорити про себе хороші або погані речі. Як казав Достоєвський: «Треба бути надто підло закоханим, щоби писати без сорому про самого себе». Я також є частиною судової системи, про яку ви питаєте. Мені здається, що результати опитування об’єктивно не відображають картину. Очевидно, суть захована у методиці, якою керувалися соціологи. І для того, щоби виміряти довіру до судів, можливо, треба розшити підхід до дослідження думки суспільства.

Нині судді є забезпеченими людьми із достойними зарплатами

Поясню. Якщо провести опитування громадської думки в смт Устинівка Кіровоградської області, то довіра до суду буде 100%. Бо суд, прокуратура і поліція розміщені у невеликій сільській хаті. До суду звертається мало людей, бо всі одне одного знають. А ті злочини, що вчиняються, швидко розкриваються і винні засуджуються.

Коли ж дослідження перенести на великі міста на кшталт Одеси, Львова і Києва, то там дійсно є багато впливових людей, бізнесменів і політиків зі зв’язками. Але який вплив можуть мати бізнесмени чи політики на суди загальної юрисдикції, яким є Малиновський райсуд Одеси? 80% усіх справ, які до мене потрапляють, є адміністративними правопорушеннями. Це хуліганка, насильство у сім’ї… Здебільшого, це малозабезпечені люди. І більшість з них, навпаки, залишаться задоволеними судовими рішеннями.

Це, швидше за все, стосується господарських або адміністративних судів. Та й то не завжди, оскільки нині судді є забезпеченими людьми із достойними зарплатами.

Гарський не зловживає покаранням у вигляді читання. Іноді краще працювати руками, ніж мучити мізки правопорушника, вважає він

Гарський не зловживає покаранням у вигляді читання. Іноді краще працювати руками, ніж мучити мізки правопорушника, вважає він

Гарський не зловживає покаранням у вигляді читання. Іноді краще працювати руками, ніж мучити мізки правопорушника, вважає він Фото з відкритих джерел

Резюмую: довіра до суддів з’явиться тоді, коли політична влада захоче зробити незалежною владу судову. На загал складається враження, що судова влада, наче хвіст ящірки, від якого можна позбутися у вигідний момент. Однак це ж не так. Без правосуддя перестане існувати держава. Гармонія настане тоді, коли весь організм повноцінно працюватиме.

Що нині мають зробити виконавча та законодавча влади щодо судової? Передовсім змінити процедуру розгляду. Дрібні справи (адмінки і кримінальні проступки) варто передати у так звані мирові суди, які треба створити з тієї кількості суддів, які нині працюють у системі. А окружні суди повинні розглядати важчі справи, а також великі цивільні суперечки на суми понад 100 тис. грн.

Як вважаєте, влада готова до цих змін?

Відповім не як суддя, а як юрист: влада не зацікавлена будь-що змінювати. Ось дивіться. Більше десяти років не працює просування суддів по кар’єрних сходинках. Хіба серед п’яти тисяч суддів перших інстанцій немає достойних, щоб іти працювати в апеляційні суди чи пробитися до Верховного суду? Багато суддів просто звільняються, оскільки не бачать перспективи розвитку.

Ви нарікали на органи досудового розслідування, мовляв якби правоохоронці надавали більше ґрунтовної інформації про особистість злочинця, судді б швидше ухвалювали рішення. Яке нині навантаження справ на одного суддю і скільки часу ви витрачаєте, щоби вивчити історію підсудного?

Історію обвинуваченого вивчаю винятково під час судового засідання.

Щодо навантаження, наразі у мене на розгляді 83 кримінальні справи. І ще майже 90 справ досудового розслідування (обрання або продовження запобіжного заходу, арешти майна, обшуки тощо). Крім цього, нерозглянутими залишилося 304 адміністративні справи. Отже, за рік я розглядаю більше тисячі адмінсправ і близько 800 справ досудового розслідування. Працюю, як машина.

Ще раз повторюю: якби суди загальної юрисдикції звільнили від адміністративних справ, розгляд інших категорій справ пришвидшився і був би більш якіснішим.

«Російські військові розкаюються за злочини формально»

Що скажете про психотип російських військових, котрі опинилися на лаві підсудних в Україні?

Не слідкував за цим процесом. Маю сподівання, що судді розібралися й призначили справедливі покарання.

Мене здивувало, як швидко розглядаються справи і як швидко визнають свою провину російські солдати. До 24 лютого справи про сепаратизм доводилося розглядати тривалий термін, обвинувачені повністю заперечували свою вину.

Кращого інституту правосуддя, аніж суд присяжних, світ ще не винайшов

Те, що російські солдати здебільшого визнають себе винними, має вигляд формальності?

Так, я думаю, що вони формально розкаюються. Якщо заздалегідь повідомили про обмін, то їм байдуже, нехай суди виносять хоч довічне.

Як гадаєте, українські суди повинні проявляти милосердя до окупантів?

Вважаю, що милосердя потрібно проявляти до людини. Вони ж теж люди. З іншого боку, якщо досудове розслідування доведе, що російський солдат вбив українця, то про милосердя не може бути мови. Звісно, суди можуть замість довічного призначити 15 років позбавлення волі. Це матиме вигляд милосердя. Але до кожного злочину треба індивідуально підходити.

Ви виступаєте за впровадження в Україні інституту присяжних. Деталізуйте, у яких категоріях справ його доречно використовувати? І як людям без юридичної освіти оцінити ступінь провини обвинуваченого?

Якщо у XIX столітті діяв суд присяжних, то в епоху розвиненого інтернету – тим більше. Присяжним може бути будь-хто, оскільки будь-яка людина здатна відповісти на питання, що таке добро і зло у певному юридичному випадку. Вони мають по совісті судити обвинуваченого, лише сказавши, винен він чи ні. А вид та розмір покарання вже призначається професійним суддею, якщо особа визнана винною.

До речі, в Англії кожному присяжному надається своєрідний опитувальний лист, іноді він складається з 20 запитань та навіть більше (залежно від справи і обставин). Вони ставлять відмітки, оцінюючі дії обвинуваченого. І суддя призначає покарання, орієнтуючись на ці опитувальники.

У будь-якому випадку, кращого інституту правосуддя, аніж суд присяжних як засіб народовладдя, світ ще не винайшов.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Одеса #новини_одеси #новости_одессы
12,0
Високі оцінки користувачів за Достоверность
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...