Группа «Public Drama»: интеллектуальная музыка, рожденная в Одессе (ФОТО, ВИДЕО)

Две талантливые одесситки пишут песни на стихи модерных и современных поэтов

Пролог

Вони ніби мають по два життя: вдень ходять на роботу, ввечері ж місто засинає і прокидаються музиканти – на сцену виходить гурт «Public Drama». Редактор міського журналу «Форшмаг» та куратор медіапрограм в Impact Hub Odessa Марія Тимощук в проекті «Public Drama» перетворюється на харизматичну вокалісту. Анастасія Бойченко по завершенні робочого дня в концертній аґенції сідає за фортепіано. Разом Марія та Анастасія пишуть пісні на вірші українських поетів ХХ-ХХІ ст. Гурт випустив міні-альбом під назвою «Поезія», який можна прослухати на каналі «Public Drama» на Soundcloud. Часом акустичний дует переростає в тріо: тоді Микола Поплавський за ударною установкою дбає про ритми. Музиканти кажуть, що разом грають імпресіоністичний інді: для них ноти – буцім мазки, якими створюють образи та настрої, а коли слухач під їхні пісні заплющить очі, то може фантазувати і медитувати. Їхня музика, водночас витончена і потужна, зацікавлює вибагливого слухача, якому набридла одноманітність та однотипність музичного контенту телеканалів та радіостанцій. Анастасія та Марія розповіли 048 про творчість «Public Drama»і поділилися міркуваннями про музику загалом. Як і належить драмі, розповідь ця складатиметься з окремих актів, частин та яв. І не забувайте вмикати аудіо під час читання – без цього знайомство з колективом буде неповним. Отже…

0 - копия (2)

Акт перший. Public Drama – вишукана музика з шармом

Точкою відліку творчості «Public Drama»став студентський концерт, під час котрого студентки факультету журналістики ОНУ ім. Мечникова Марія Тимощук та Анастасія Бойченко зіграли разом кавер на пісню «Snow» Red Hot Chili Peppers. Дівчата не пригадують себе без музики: змалечку грали і співали. Анастасія писала композиції для шкільного мюзиклу, Марія вигравала вокальні конкурси. А потім кілька років Настя нічого не писала, а Маша думала, що після вступу до вишу закине заняття музикою. І саме спільний виступ, який став стартом нового спільного проекту, розкрив творчий потенціал дівчат. Так в їхньому житті з’явилася «Public Drama», спільні концерти, пісні на вірші українських поетів, котрих музиканти відкривають для своїх слухачів.

Частина перша. Подарована публіці драма як творча філософія

Тендітні і повітряні дівчата асоціюються з витонченою лірикою, однак само назвалися вони драмою.

0 - копия (3) - копия

Ява перша. Марія Тимощук

Доволі довго ми не могли визначитися, як себе назвати. Коли у нашому гурті з’явився наш барабанщик Коля, він нас підштовхнув до вигадування назви: «Потрібно якось назватися, якщо ви хочете виступати». А ми про виступи тоді навіть не думали – просто хотіли щось писати, вигадувати. Тоді я читала роман «Голова Якова» Любка Дереша, і там була фраза: «У неї в житті все було, як public drama». А в нашій музиці досить багато драми, дисонансів. І ми цю драму, цю історію розповідаємо, виступаючи перед слухачами. Тому драма публічна. Нам сподобалася ця лаконічна назва і її підтекст.

0 - копия

Ява друга. Анастасія Бойченко

У мене така філософія: всі драми, які ми переживаємо, треба виносити – не слід їх тримати в собі. Для мене дуже органічний спосіб їх виносити в пісні і звуки, а потім щоразу вивільняти їх при виконанні. Назва Public Drama, за моїм відчуттям, дуже органічна. Та й загалом: про драму простіше писати. Принаймні нам.

Частина друга. Народження пісні з віршів українських поетів ХХ-ХХІ ст.

Дівчата наголошують, що пишуть лише музику. А ось тексти для своїх пісень вишукують в поетичних збірках українських поетів – сучасних та модерних. Для Марії та Анастасії це вже ніби певна місія – познайомити слухачів з віршами та поетами. Часто шанувальники дякують Public Drama за поетичні відкриття. Втім, це аж ніяк непросто – взяти й написати пісню на чийсь вірш.

Ява перша. Марія Тимощук

Частіше за все ми пишемо пісні довго. Від ідеї до її реалізації може минути кілька місяців. Рідко коли ми пишемо пісню конкретно на якийсь текст. Зазвичай першою з’являється якась мелодія, ми її граємо, а тоді раптом натрапляємо на текст, котрий до неї підходить. Ми цікавимося поезією, читаємо багато віршів і так чи йнак натрапляємо на поезію, яка нас надихає і ми розуміємо – ось це саме воно. Скажімо, зараз у мене в голові є 5-6 мелодій – вони цікаві, але їх ще треба розвинути; вони ще чекають своєї реалізації. Ми приходимо, кожен приносить якісь фрагменти, які вигадав, і разом дивимося: «А я тут ще отаке вигадала», «А чую тут ось так», «А у мене є вірш якраз для цієї мелодії». І тоді вже не можна відділити, що Настя вигадала, що я – це вже певна синергія. Пісня народжується в діалозі. Тож, зазвичай це так відбувається. Але зараз в рамках експерименту ми проводимо конкурс поетів. Хотіли відкрити для себе нові імена. Під час конкурсу обрали три вірші, які нам найбільше сподобалися, і зараз на ці поезії пишемо музику. Вирішили трішки розім’яти свої мізки і запустити процес навпаки. Загалом, на вірші українських поетів ми почали писати пісні ще до того, як це стало модно, – ми сиділи собі в Одесі, в Настиній квартирі, і щось писали. А потім вже з’явилися цілі альбоми, зокрема, на вірші періоду Розстріляного Відродження. Гурти «O.Torvald», «Фіолет», «П’ятий вимір» зараз пишуть пісні на вірші поетів. Подібні ідеї просто витають в повітрі.  

Ява друга. Анастасія Бойченко

Буває хочеться написати пісню конкретно на якийсь вірш, який тобі дуже подобається, але ти загалом не розумієш, як його покласти на музику. Це не означає, що вірш поганий – просто я не відчуваю, як його зробити музичним твором. А буває твір і на вірш особливо не схожий, наприклад, як «Ever after» (пісня в репертуарі Public Drama, - 048), просто фрази, але я чую або Маша чує, як з них зробити музику. Це круто, коли ти бачиш текст і одразу ж бачиш мелодію. І коли ми почали писати разом пісні у 2014 році, то одразу звернули увагу на Розстріляне Відродження та шістдесятників. І коли ми читали ці вірші, то зрозуміли, що вони дуже по-сучасному звучать. Історія циклічна. Якщо людина, яка не цікавиться поезією, зараз прочитає вірш Василя Стуса, то навряд чи скаже, що ці вірші написано давно, адже вони дуже актуальні. Ми підхопили цей пласт поезії і вирішили оновити знання людей про цих поетів, а комусь – і розповісти, аби вони дізналися про них вперше. Це гарна тенденція – пісні на вірші поетів. Хай люди і через музику, і через книжки отримують месидж, який закладено в ту чи іншу поезію.

1 - копия

Одна з місій, яка йде лейтмотивом нашої творчості, – розповідати про поетів і зацікавлювати їхніми віршами, на які ми, зокрема, пишемо пісні

Ява третя. Марія Тимощук

Нам було цікаво відкривати українських поетів. Що три роки тому, що зараз не так багато людей знають поезію. Якщо ще про сучасників чують, то поетів, які жили 70 років тому, знають менше. Одна з місій, яка йде лейтмотивом нашої творчості, – розповідати про поетів і зацікавлювати їхніми віршами, на які ми, зокрема, пишемо пісні. Ми і на концертах оголошуємо авторів текстів, і в соцмережах зазначаємо авторів. І це цікаво – читати вірші, досліджувати, дізнаватися нове.

Ява четверта. Анастасія Бойченко

Поети, на чиї вірші ми пишемо, знають про наші пісні. Юрій Іздрик оцінив нашу композицію. Ми брали участь у конкурсі відео поезії. Насправді відео у нас було дуже просте – Маша співала, а я грала. Але ми посіли друге місце – саме через пісню. Нещодавно до Одеси приїжджав Юрій Андрухович. Ми показали йому свою пісню на його вірш. Він сказав, що йому сподобалося і дав дозвіл на виконання. Решта авторів текстів – наші друзі та поети Розстріляного Відродження.

Частина третя. Перетворитися на слух в «Театре ушей»

«Public Drama» співпрацює з єдиним в Україні адіотеатром – «Театром ушей». Тут глядачам зав’язують очі, і аудиторія повністю поринаю в аудіальний вимір, слухаючи декламування поетичних текстів та музику. І для музикантів це дещо інший досвід у порівнянні з концертними виступами.

Марія Тимощук

Мені особисто було дуже комфортно виступати перед людьми, в яких зав’язані очі. Незважаючи на те, що я виступаю на сцені з дитинства, за природою своєю я – інтроверт. Мені комфортніше, коли люди слухають лише голос, а все інше для них є не таким вартісним уваги, коли вони не оцінюють твою зовнішність чи ще щось інше, окрім голосу. Комфортно просто співати і більше ні про що не думати. Раніше, як і багатьом молодим виконавцям, мені здавалося, що потрібно щось грати на сцені, але що більше ти виступаєш, то більше розумієш, що на сцені потрібно переживати. І саме в «Театре ушей» я зрозуміла, що головне все ж таки – це голос і емоції. Цікаво було спостерігати за враженнями слухачів. У театрі існує декілька форматів. Наприклад, коли ви виконуєте свої пісні впереміш із віршами поетів, котрі декламують. А зараз ми працюємо над створенням справжнього аудіоспектаклю, де ми будемо лише звуковим ефектом до тексту. Там є своя драматургія, все повинно бути чітко. Зараз ми пишемо музику, незабаром почнемо тренуватися і, сподіваюся, скоро буде прем’єра. Текст до аудіовистави належить Ірині Фінгеровій, засновниці «Театру ушей», називається він «Самопоедание». Це буде така концентрація – «Самопоедание с Public Drama.

Акт третій. Homo Musicum у сучасному світі

Вдумлива людина здійснює культурний вибір, який часто відмінний від симпатій більшості. Музичний вимір, в який ми себе занурюємо, постає перед нами у результаті багатьох факторів.

Частина перша. Коли набридають нав’язливі ритми

Серед не мейнстрімової музики наразі відчутна тенденція акустичної музики з клавішним звучанням та жіночим вокалом, до котрих час від часу додається ритм-секція. Гурти «Вів’єн Морт», «Настя Зникає», «daKooka», «Колір», виконавиця Марія Чайковська притримуються такого напрямку і збирають під час своїх вистурів традиційно чималу аудиторію; а ще в музичному просторі України добре почуваються акустичні проекти із гітарним звучанням, найвідоміший з котрих наразі – «Один в каное». Чому ж це все – на часі?

1Iv_qw5i0NE - копия

Ява перша. Марія Тимощук

Це тиха й акустична музика. І це не поп-музика, де дуже важливий чіткий ритм. А ця тенденція дає людям музику більш душевну, ліричну. Можливо, люди втомилися від всіх цих чітких ритмів. Чому ще така музика на часі? Щоби зібрати повноцінний колектив, потрібен час, адже ми не хочемо сесійного музиканта, який з нами відіграв би, ми йому виплатили гонорар і він би пішов. Хочеться людей, які були би близькими нам за духом, аби цим людям насамперед подобалося те, що вони роблять. І в цьому теж складність: хороших музикантів небагато, а хороших музикантів, які розділяють твої цінності, ще менше. А ще – вдвох простіше знайти спільну мову, ти не витрачаєш багато енергії, аби когось переконати, що ось це потрібно робити, а це – не потрібно. Тому на певних етапах справді простіше працювати вдвох, коли ви є однодумцями

Зараз людям хочеться більш камерних концертів: прийти до когось в гості, познайомитися з новими людьми, відчути ту атмосферу інтимності та близькості, яку ти не відчуєш, коли артист на сцені

Ява друга. Анастасія Бойченко

Зустрічала таку думку фахівців з музичної сфери, що зараз формат квартирників нічим не гірший, ніж формат концертів в клубах. Просто раніше існувала думка: якщо у тебе концерт в клубі, то ти успішний артист, а якщо – в квартирі, то, значить, ти такий невдаха, який ніде не може виступити. Насправді зараз людям хочеться більш камерних концертів: прийти до когось в гості, познайомитися з новими людьми, відчути ту атмосферу інтимності та близькості, яку ти не відчуєш, коли артист на сцені, а ти за кілька метрів сидиш у залі, і артист тебе не бачить, тому що засліплений софітами, зате глядач артиста може розглядати, як під мікроскопом. А тут більш рівні умови. Цей формат також достойний бути в музичному світі, і він дуже важливий.

Частина друга. Музика в еру трендів та Інтернету

Інформаційна та цифрова ера змінила стан речей у багатьох сферах. Музика – не виняток. Тепер для популяризації своєї творчості виконавцям не обов’язково потрапляти в ротацію на телебаченні чи радіостанції. «Зірками» можна легко стати завдяки соціальним мережам, але й це певним чином має вплив на музику.

Ява перша. Анастасія Бойченко

Гурти, котрі доволі успішні в соцмережах, Інтернеті, мають іншу аудиторію, ніж у тих, котрі популярні на телебаченні чи радіо. Є певний розподіл: телебачення, радіо, Інтернет – ресурси, з яких люди дізнаються щось нове. Скажімо, нещодавно я ходила до перукарні; там увімкнули музичний телеканал «М1» – і я зрозуміла, що нікого звідти не знаю. Але я знаю багато музики з Інтернету. Так само розумію, що навряд чи про нас дізнається людина, яка живе лише телебаченням. Разом з Інтернетом з’явився ще один світ, в якому ти також можеш бути успішним музикантом. Одним із трендів, які диктують музикантові, як просуватися в Інтернеті, на мою думку, є відео. Якщо ти відзнімеш гарний ролик, який назбирає кілька мільйонів переглядів, то на тебе звернуть увагу і фестивалі, і телебачення, і люди з іншого світу, як я їх називаю. Це гарна стратегія. Коли знімали наш кліп, ми не робили ставку на те, щоби він став популярним. Але ми познайомилися з відеографами і режисерами, які нам допоможуть робити якісні відео.

Ява друга. Марія Тимощук

Соцмережі – це одна із можливостей, щоби нас почули. Все починалося з того, що ми записували себе на телефонний диктофон і викладали записи в мережу. Так у нас з’явилися перші підписники, шанувальники. Тепер за нами стежать підписники з різних куточків України. Соцмережі – це той інструмент, котрий потрібно використовувати по максимуму. Але це вливає на музику таким чином, що у нас залишається менше часу репетирувати. Ми самі собі СММники, самі собі продюсери – все робимо самостійно. Тому доводиться присвячувати свій вільний від основної роботи і музики час ще й просуванню в мережі. Але ми цьому вдячні, тому що нам цікаво спілкуватися з нашою аудиторією, читати їхні відгуки, цікаво вигадувати для наших читачів у соцмережах якісь конкурси, флешмоби, приколи, цікавинки різноманітні. Але коли всім займаєшся самостійно, на все не вистачає часу, щоби все було і швидко, і якісно. Авторську музику загалом складно просувати, як в Одесі зокрема, так і в Україні загалом. Всі звикли відслідковувати те, що зараз в тренді, те, що визнано більшістю. І зовсім небагато людей шукають музичні цікавинки. Але ми не відстежуємо якісь тренди – більше від себе творимо музику.

3 - копия

Частина третя. Українська музика на сучасному етапі

Музика в Україні стрімко розвивається, з одного боку досягаючи якісних піків, а з іншого – залишаючи подекуди незаповнені проміжки.

Ява перша. Анастасія Бойченко

Мені здається, що аудиторія непідготовлена для сприйняття інструментальної музики. Звичайно, є люди, які ходять до філармонії і насолоджуються класичною музикою. Але при цьому я майже не знаю гуртів, які би грали інструментальну музику,яка би не була академічною. Мені подобається «Acoustic Quartet», інструментальні джазові музиканти котрого справді створюють щось нове, грають дуже якісну і професійну музику. Але так одразу, крім них, нікого і не згадаю.

Зараз відчувається певний підйом української музики. З’являється багато молодих виконавців. Сучасні тренди нарешті заходять в Україну

Ява друга. Марія Тимощук

Зараз відчувається певний підйом української музики. З’являється багато молодих виконавців. Сучасні тренди нарешті заходять в Україну. Навіть той самий Іван Дорн приносить в нашу країну традиції якісної поп-музики. І там сама Джамала з її перемогою на Євробаченні – це хороший крок вперед, у неї якісні аранжування. А чого не вистачає? Мені не хотілося б, аби українська музика сприймалася обов’язково як шароварщина. Можливо, у Києві не так, але в провінціях, якщо проводять день української музики, то обов’язково беруть шароварщину і подібні штуки. А сучасна українська музика є. Просто однією з проблем є те, що музична критика в Україні почала з’являтися лише кілька років тому. Потрібно, щоби були якісні музичні видання, які можуть відібрати музику – пропагувати щось хороше, відсіяти щось погане. Музична критика підвищує рівень музикантів, задаючи планку, підвищує рівень музичної освіченості слухачів. І якби це підтримали телеканали і радіостанції, це було би загалом чудово. Бо навіть мовні квоти в ефірі вилилися в те, що, крім Святослава Вакарчука і ретропісень, які давно ніхто не слухає, інше не лунає. Є класні радіостанції, але вони транслюються в Інтернеті. А щоби підвищувати загальний рівень освіченості, то потрібно захоплювати музичні телеканали, щоби вони транслювали не лише куплений проплачений контент, де обов’язково має бути оголена вродлива дівчина, а й незалежних музикантів, які могли би урізноманітнити ефір, аби люди могли бачити, що є таке, а є і ось таке.

3EyCL9uCxXg - копия

Частина четверта. Мовні квоти в ефірах телеканалів та радіостанцій

З 8 листопада2016 року набув чинності закон про квоти на українську мову в ефірі радіостанцій, згідно з яким частка пісень українською мовою має становити не менш як 25%. Однак, навіть такий закон не завжди допомагає молодим україномовним виконавцям потрапити до ефіру.

Ява перша. Марія Тимощук

Я не можу до цих квот ставитися погано, тому що вони нам вигідні з одного боку. Але з іншого боку ми не можемо достукатися до радіостанцій: у нас нема культури навіть відповідати на листа – принаймні відписати, що ви нам не підходите за форматом. Мені хотілося б, щоби добросовісно підходили до питання квот: давайте шукати нову якісну українську музику, а не лише діставати щось з архівів і крутити це для галочки. Якби на практиці це не було би просто формальністю, це дало би шанс засвітитися насамперед молодим виконавцям.

Ява друга. Анастасія Бойченко

Це дуже добре, що на законодавчому рівні закріплено, що україномовна музика має більше лунати в ефірі. Але, як на мене, квоти треба ставити хутчіш не на мову, а на якість. (сміється) Якби це можна було. Скажімо, 70% якісної музики, а 30% - мейнстріму. Річ не в мові, а в тому, що лунає мало якісної музики.

Частина п’ята. Як звучить музична Одеса

Так чи сяк, а географія впливає на музику. Одеська музика має свої особливості, виокремлюючись в окремий ряд.

Ми знаємо про українські чи білоруські пісні, але не знаємо про київські чи мінські. А про одеські знаємо! І це дуже круто. Чому б одеситам не звучати якось по-своєму?

Ява перша. Анастасія Бойченко

Для мене Одеса звучить по-різному. Намагаюся не зациклюватися на чомусь одному, традиційному, штибу одеських пісень. Можливо, комусь дивно це чути, але я дуже люблю одеський шансон і єврейські пісні. Це такий пласт культури, який не має жодне місто. Наприклад, ми знаємо про українські чи білоруські пісні, але не знаємо про київські чи мінські. А про одеські знаємо! І це дуже круто. Чому б одеситам не звучати якось по-своєму? Звичайно, це і джазова Одеса. Ми маємо фантастичних джазових музикантів – покійний Юрій Кузнєцов, нині процвітаючий колектив «Pokaz Trio» Андрія Показа. Дуже якісна музика – захоплююся ними. Багато ще різного маємо, але для мене перше – це шансон, і друге – це джаз.

3-Копировать-4-640x474

Ява друга. Марія Тимощук

А для мене Одеса ще асоціюється з вуличною музикою. Особливо влітку, коли у нас багато туристів, вуличні музиканти процвітають. Я не скажу, що всі вони мені до смаку, але мені подобається, що у нас на вулицях можна самовиражатися. І в інших містах можна, але у нас це приємніше робити – маємо море, прекрасні алеї. Той самий Приморський Бульвар, яким влітку йдеш – ідо тебе що дві секунди долинають нові звуки. Приморський бульвар влітку не замовкає – там постійно щось грають музиканти, і о третій ночі навіть. Музиканти в Одесі грають всюди. І на Книжці, на Дерибасівській. Є авторська музика, є кавери. Я радію, що у нас багато вуличних музикантів. Ми й самі стараємося час від часу брати участь у таких вуличних джемах.

Ява третя.Анастасія Бойченко

До речі, у нас є друзі, які з інших міст приїжджають до Одеси саме для того, аби пограти на вулиці. Можна було би і в Києві, і у Львові грати, а вони приїжджають до Одеси. В Одесі вуличні музиканти всі такі різні – і це класно. Можна на будь-який смак знайти.

3-Копировать-4-640x474

Епілог. Показники успішності

Ява перша. Марія Тимощук

Для мене важливо реалізовувати свій творчий потенціал. Я розумію: якщо я цього не буду робити, мене це буде мучити. А про успішність я ніколи не задумувалася. Ось ми хочемо досягнути цього і цього – такого немає. Мені хочеться зосереджуватися на написанні нових пісень та саунтреків і максимально себе в цьому проявити.

4 - копия

Ява друга. Анастасія Бойченко

Успіх – це відчуття щастя і гармонії. Я доволі самокритична людина, але коли я відчуваю себе добре, відчуваю, що зробила максимум, що могла, для мене це показник, що все ОК. Це відчуття не може бути стабільним. Якщо його немає, то треба більше виступати, більше щось вигадувати, потрібно далі рухатися. І повинно бути бажання рухатися, бо без цього про жодну успішність для творчої людини не йдеться.