Прагнення перейменувати вулиці та демонтувати пам'ятники, пов'язані з імперською росією, розколює Одесу — місто, чия ідентичність глибоко вкорінена в історії. Навіть на третій рік повномасштабної війни деякі громадські діячі в Одесі продовжують виступати проти змін історичних назв вулиць та демонтажу пам'ятників.
У центрі Одеси, на узбережжі Чорного моря, стоїть бронзовий пам'ятник письменнику Ісааку Бабелю — уродженцю міста. Його зображено в акті творчого натхнення: погляд у горизонт, ручка на стопці паперу. Проте цей пам'ятник може бути невдовзі демонтовано.
За інформацією The New York Times, на думку української влади, пам'ятник становить загрозу і має бути прибраний згідно з так званим законом про деколонізацію, який вимагає ліквідації "символів російської імперської політики" задля захисту української культури. Під дію цього закону потрапив і пам'ятник Бабелю, який служив у Червоній армії та частину своєї літературної кар'єри будував у росії на початку ХХ століття.
"Росія використовує культуру, топонімію, мову та монументалістику як зброю," — пояснює Вадим Поздняков, учасник організації "Деколонізація.Україна". — "Російська імперія, срср та росія століттями маркувала свою територію та культурний простір, тому без проведення деколонізації ефективне протистояння агресору неможливе, оскільки навіть після військових перемог — його маркери будуть фактором дестабілізації."
Ймовірне знесення викликало хвилю обурення серед частини одеських громадських діячів та інтелігенції. Попри три роки російської агресії, багато місцевих активістів продовжують чинити опір деколонізаційним заходам, пояснюючи це необхідністю збереження унікальної культурної ідентичності міста.
"Не можна прибирати Бабеля", — каже Антоніна Полетті, 41-річна редакторка місцевого ЗМІ, представниця шостого покоління одеситів. — "Якщо ви приберете його — ви приберете душу міста".
Вадим Поздняков має кардинально іншу точку зору:
"Бабель є 'душею Одеси' в її російській версії. Він є зручною для агресора фігурою — невдалий пристосуванець, який був розстріляний в одному списку з друзями — керівництвом НКВС."
Активіст підкреслює, що в Одесі значну роль відіграли Жаботинський та Менделе Мойхер-Сфорім, однак ні СРСР, ні проросійське керівництво міста їх не вшановують, а віддають перевагу імперському пантеону.
Подібні настрої поширені серед певних кіл одеської громадськості, які попри війну продовжують опиратися перейменуванню вулиць, названих на честь російських діячів. Міська влада стикається з протестами щоразу, коли піднімається питання про зміну назв таких вулиць як Пушкінська, Толстого чи провулок Маяковського.
"Історія — це про музеї, освіту і науку, а публічний простір — це про політику," — наголошує Поздняков. — "Коли пам'ятник Пушкіну, який оспівував криваві злочини імперії, або Бабелю, який служив в ЧК, воював проти борців за незалежність України у ХХ ст. у складі Червоної армії, прославляв Сталіна, стоять у центрі міста — це означає, що ми як суспільство і держава ставимо оцінку "ок" їм."
Згідно зі статею The New York Times, прихильники збереження історичних назв стверджують, що у своїй класиці Бабель та інші письменники прославляли багатонаціональну спадщину міста, світ контрабандистів і митців різних національностей, тим самим зробивши Одесу відомою і підкресливши її багатокультурність.
Водночас, прихильники деколонізації вказують на те, що саме такі сентименти до "спільної культурної спадщини" десятиліттями використовувалися росією як інструмент "м'якої сили" та підтримки імперських наративів про "братні народи".
"Під соусом "мультикультурності" прихильники російської версії Одеси в першу чергу говорять про захист саме цієї версії," — зазначає Поздняков. — "Деколонізація навпаки повертає в публічний простір представників багатьох національностей, у тому числі і українців, євреїв та кримських татар."
Одеса, заснована в 1794 році за наказом Катерини II, протягом століть була космополітичним портовим містом, де переплітались різні культури та мови. Проте саме ця історія зараз стає предметом переосмислення в контексті російської агресії.
Хоча більшість одеситів рішуче виступають проти війни росії, частина громадських діячів міста побоюється, що новий закон може стерти характер міста, його унікальність та багатовікову історію, навіть якщо ця історія частково пов'язана з iімперським минулим.
Згідно з поясненнями Вадима Позднякова, рішення про демонтаж приймає Одеська міська рада.
"У міської ради є спеціальний веб-ресурс для обговорень, у ОВА — оголошення публікуються на сайті. На даний час такі повноваження має лише міська рада. Але є нюанс — якщо пам'ятник є пам'яткою культурної спадщини, то спочатку його мають позбавити такого статусу — це вже компетенція Мінкульту."
Сам же Вадим бачить оновлений культурний образ Одеси як "синергію українців та представників інших національностей, які не були помічені у служінні режимам — і таких людей достатньо — це той же Жаботинський, Караванський, Строката та інші". За його словами, внаслідок декомунізації та деколонізації на топонімічній мапі міста тепер є 90% назв на честь людей, які або є одеситами, або пов'язані з Одесою — "це ж і є та "душа Одеси", яка на жаль була затерта російською та імперською пропагандою."