Покоївка багатого пансіону чекає листів від свого коханого, проте горбун-листоноша, який мешкає поруч у підвалі, щоразу лише розводить руками. Насправді він сам закоханий у покоївку і зумисне перехоплює її листування з коханим. Не здогадуючись про це, дівчина одного разу спускається до нього в кімнату і лише тоді розуміє справжні мотиви його підступних дій. Її гнів поступово перетворюється на симпатію до листоноші. Однак під час наступного візиту покоївки до підвалу листоноші з’являється  її коханець.

Розпочата як романтична драма, завдяки своєму експресіоністичному настрою, стрічка поступово перетворюється на фільм жахів. А повільний підйом і спуск листоноші спіральними сходами пансіону, повторений у фільмі шість разів, виявляється символом цього жаху.

Фільм є дебютом у кіно режисера Берлінського державного театру Леопольда Йєсснера. Автор сценарію фільму Карл Майєр – ключова персона для становлення німецького експресіонізму в кінематографі початку 1920-х років. Свою сценарну кар’єру Майєр розпочав поворотним фільмом «Кабінет доктора Каліґарі».

На відміну від «Каліґарі», експресіоністичні настрої знятого рік потому «Чорного ходу» проявляються не в химерній архітектурі декорацій, а у вишуканій грі світла та тіней. Більшість екранного часу всі персонажі, крім пари центральних коханців, показано виключно у вигляді тіней. І навіть у сцені довгоочікуваного повернення першого коханого покоївки його тінь виглядає підкреслено більшою за розміром, ніж він сам.

Проте ледь не найбільшою новацією «Чорного ходу», як і інших фільмів Майєра цього періоду («Новорічна ніч» (1923), «Остання людина» (1924)), є те, що стрічка обходиться майже без титрів.
Зіґфрід Кракауер відносив «Чорний хід» до «фільмів хаосу», які в німецькому експресіонізмі протиставлялися фільмам про тиранів. Хоча в таких фільмах не було лихої тиранічної фігури, анархія породжена її відсутністю не віщувала нічого доброго на шляху до невблаганно трагічної розв’язки.

Роль коханого покоївки стала однією з перших появ у кіно в майбутньому відомого голлівудського режисера й актора Вільяма Дітерле.