П’єса — історія про систему, яка лише вдає, що лікує, а насправді калічить; про свободу, що народжується там, де її найменше очікують.
Це буде не просто психіатрична лікарня як простір дії — вдумливий глядач зчитає модель суспільства, де комфорт забезпечується цілковитою покорою, а порядок — втратою голосу. У центрі — бунт проти знеособлення, зіткнення харизми й контролю, сміх як форма опору та крихка межа між нормою й інакшістю.
Ми говоримо про вибір: пристосуватися чи залишитися собою. Про свободу бути собою як базову складову гідності. І про ціну, яку за це доводиться платити.