Режисер-постановник, художник постановник, музичне оформлення - Сергій Маслобойщиков.
Художник по костюмах - Наталія Рудюк.
Балетмейстер - Ольга Семьошкіна.
Музичний керівник вистави - засл. арт. України Володимир Гданський.
Хормейстр - засл. арт. України Анатолій Навроцький.
Художник по світлу - Віктор Святненко
Дійові особи та виконавці:
Алонзо, король Неаполітанський - нар. арт. України Василь Мазур;
Себастьян, його брат; Трінкуло, блазень; Ірида - нар. арт. України Василь Баша;
Просперо, законний герцог Міланський; - нар. арт. України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Олексій Богданович, засл. арт. України Петро Панчук;
Антоніо, брат Просперо, самозваний герцог Міланський; Стефано, ключник-п'яниця; Юнона - нар. арт. України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Богдан Бенюк;
Фердінанд, син короля Неаполітанського – залс. арт. України Олександр Форманчук;
Гонзало, старий чесний радник - нар. арт. України Олексій Петухов;
Калібан, потворний дикун, раб - засл. арт. України Олег Стальчук;
Три обличчя Арієля, духа повітря; Боцмана; Церери - Ярослав Гуревич, Павло Піскун, Олександр Печериця;
Міранда, донька Просперо - Анастасія Добриніна, Анжеліка Савченко;
Дух – Тетяна Гороховська.

За думкою більшості дослідників, «Буря» написана 1612 р. У травні 1613 р. її поставлено в придворному театрі з нагоди святкування шлюбу дочки Якова І принцеси Єлизавети і пфальцграфа Фрідріха. Уперше надрукована in folio 1623 р. У ній чимало комедійних елементів, що тяжіють до буфонади і фарсу.

Минуло дванадцять років… тепер Просперо підвласні природні стихії, безмежні сили світобудови, що позбавлені моральних принципів і осмисленості, які здатна вносити в них тільки людина.

Ці стихії тепер – його слуги, серед них Аріель та Калібан.

Озброєний секретами чародійства і бажаючи відновити справедливість, Просперо влаштовує на морі бурю, в яку потрапляють його кривдники: брат Антоніо, король неаполітанський Алонзо і брат короля Себастьян, а також добрий порадник Гонзало («Він, знаючи, як я люблю читати, поклав сюди ще декілька книжок з моєї книгозбірні. Я ціную їх більш за трон.»).

Кривдники не загинули, а стали в руках чародія пішаками в його парадоксальній грі.

Головний свій обов’язок і мету Просперо вбачає в поверненні дочки Міранди, що за двадцять років життя на острові з дитини перетворилася на прекрасну дівчину, до нормального життя в людському оточенні, з якого їх виштовхнули змовники.

Для Просперо це означає не тільки повернути її в справедливий світ, не тільки виховати їй захисника і опору – Фердінанда – сина короля Алонзо, але і навчити дочку безпомилково пізнавати добро і зло. Ось чому історія його помсти – це своєрідний анатомічний театр людської душі, який він розігрує перед Мірандою за допомогою підвладних йому духів. Ніби зіскрібаючи поверховий шар зі своїх персонажів-кривдників, Просперо проводить їх лабіринтами їхніх темних душевних закутків.